Я не знаю, чому сусідка сердиться на мене, адже то не я до неї телефонувала, а вона до мене. Ну й розказала я їй, як там у неї господарка ведеться, а що? Правду казала, а не як вона то собі хотіла почути. А тепер, я їй гроші заробити не дала.

Моя сусідка така, що їй пів світу замало, а цілого забагато. Цілий рік вона вчить дітей християнській етиці та прислуговує в церкві як сестриця, а потім на канікули йде поклонятися євро і долару. Хто з нею їздив на сезонні роботи, той вже її добре знає – ціну буде збивати. А робить, як той воляка, нічого її не турбує і не стомлюється, то не дивно, що привозить таку грошву, що вже готова висадити на себе казна що, як ото золотих левів на паркан.

І все вона встигає й вдома поробити – посадить, підгребе і поїхала. А садить ще в лютому, ще сніг не зійшов, а вона вже з відрами дзеленькає.

Я наче добре з нею жила, доки не поїхала з нею на сезон, відтоді я з нею справ мати не хочу. Казала мені аби я їй платила, що я в пана на полуниці колінкую!

І ось вона мені телефонує, що бачила по інтернету, наче дуже на нашому селі град побив рослинність.

– Так, був, – кажу я, – такий град падав, як волоські горіхи, – Помолотив твою картоплю, якраз в цвіту була, то весь цвіт збив і не знаю що то буде далі, бо який буде урожай, якщо вона не цвіла? Ні огірочка нема, ні помідорчика, все засіяло льодом, сама ж бачила, які твоя кума фото виставляла.

Ну вона там побідкалася, а через якийсь час знову мені телефонує:

– Марино, подивися, чи моя картопля не почорніла, бо кума каже, що все добре.

– Ой, Валю, та вона де твою картоплю бачить, як вона від твого чоловіка не відходить? Чаркується по неділях і їсти йому приносить, а картопля твоя така чорна, як її душа та помисли! Та не знаю я, що ти там робиш, але геть твій Василь від господарки відбився: продає яйця на машину по дві гривні, коли всі дають по шість і ще й картоплю вашу роздає стару, а ти знаєш, що до молодої ще далеко. Казав, що кабачки твої всі роздасть, бо ти кожен рік з тими кабачками пів льоху закриваєш і нема кому те все їсти. А вишню вашу він не обірвав, як тобі каже, бо я чула ту розмову. То шпаки її об’їли, а він ще на голос дякував Богу і казав аби ще прилітали, бо він після того дрилювання на вишню дивитися не хоче. І запустив сусідських дітей в смородину, тому вони її ще зеленою з’їли і не було ніякого неврожаю. А ще я тобі скажу, що він спеціально траву не косить аби там слимаки оті твої, що ти з квітами з Іспанії привезла, аби вони всі квіти тобі поїли. Я б мовчала, але вони й до мене вже лазять.

Я не знаю, що її більше зачепило з того переліку, бо вона через тиждень приїхала і тоді до мене з розмовою, що я їй наплела всього, а то не є правда.

– А де не правда, Валю, що ти чоловіка не пильнуєш, а все тобі гроші пахнуть на чужині? Що твої діти втекли в місто, бо вже твоєї господарки не хочуть, а ти все не вгомонишся?

І вже вона всілася, що вже не їхала ні на огірки, ні на черешню, вже сидить та коло чоловіка, а як інакше? Як сама своє не пильнуєш, то хтось буде? А як тобі не цікаво, що у тебе вдома твориться, то людей не питайся, а тоді не дивуйся, що таке чуєш. Хіба я десь не так сказала?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page