Я не знаю чи можна було подати цю ситуацію по-іншому, чи можна мене було навчити любити сестру. Але її одкровення мене вразило, адже я зовсім так про неї не думала

У нас з сестрою велика різниця у віці, вісім років, тому я добре пам’ятаю той час, коли раптом я перестала бути центром уваги і всі тільки те й робили, що крутилися навколо Каті. Вона не просто забрала моїх батьків, але й вартувало їй тицьнути на щось моє пальцем, як батьки одразу їй це давали.

– Почекай, вона виросте і все стане на свої місця, – втішала мене бабуся Юля.

Але Катя виросла і все стало лише погіршуватися, бо вона могла діставати мої речі і на більше предметів тицяти своїм всюдисущим пальцем. А далі більше – батьки мене на вулицю пускали лише з сестрою і мало того, що я мала з нею гуляти. То ще мала слідкувати аби вона не впала, не замастила одяг і нічого не брала з землі. Тому я не могла спокійно бавитися з подругами, бо мала постійно дивитися за сестрою.

Бувало, що вона писала по моїх зошитах і мені приходилося до пізньої ночі переписувати в інший зошит. Коли я на сестру сварилася, то мама тоді не гладила мене по голівці і в мене склалося чітке розуміння, що Каті все можна, а якщо я її виправляю, то вона скаржиться мамі і та тоді сварить мене.

Коли Катя пішла в школу, то стало зрозуміло, що уроки з нею маю вчити я, бо я маю все свіже в пам’яті, як казав тато.

З якою радістю я поїхала вчитися – ви собі й не уявляєте, бо сестра вже лізла і до мого одягу і до моєї косметики, ще трохи і вже б лізла до моїх хлопців.

Додому я не любила приїздити, бо в батьків на язиці і думці була лише Катруся та її особисте життя, а мене наче й не існувало, бо ж я старша і на тому досить.

Проте, на мамин ювілей, шістдесят років, я не могла не приїхати. Ми всі маму вітали і багато говорили гарних слів і тут встала моя сестра і каже:

– Я б хотіла підняти тост за мою сестру Валю, яку я вважаю своєю другою мамою і пам’ятаю всі ті казки, які вона мені розповідала, уроки, які вона зі мною сиділа і робила, як вона мене захищала від усіх, як ставала в чергу на гойдалку, бо я хотіла покататися, як сказала мамі, що то вона зіпсувала її плаття, хоча це була я.

Дякую тобі, моя сестро, за твоє терпіння, що не часто зустрінеш в дорослого, а ти була такою маленькою дівчинкою, але завжди несла мене на руках через калюжі. Я дуже тебе люблю і шкодую, що ми так рідко бачимося, бо я б зараз хотіла й собі щось для тебе зробити аби якось віддячити за все те добро, що ти мені зробила…

Я просльозилася, я не чекала такого почути, адже все, що робила Катя все своє дитинство – це була моїм хвостиком і я мріяла, щоб вона хоч інколи від мене відстала. А вона бачила те все по-іншому, як її старша сестра її глядить і від усього захищає.

Я бачила, що вона хоче й говорити і бачитися частіше, але я так втомилася від її присутності в дитинстві, що зараз просто теж не хотіла звалювати її собі на плечі, а вона навпаки, хоче мені якось допомогти…

Я зараз розумію, що батьки теж хотіли відпочити от і казали мені з нею сидіти, не завжди був час і можливості.

Чи це таки від мене і мого характеру залежало чи я полюблю сестру чи ні? Чи батьки могли геть себе по-іншому повести і не робити між нами такої різниці в любові? Ви як гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page