— Я не знаю цієї жінки, – мовив Іван до охорони, дивлячись матері в очі,- У мене батьків не має.Я з дитинства сирота
Мій знайомий Іван заніс телефони батьків в чорний список. А коли його мати прийшла до нього на роботу, велів охороні (він працює на режимному підприємстві) викликати поліцію. «У мене немає батьків, я з дитинства сирота, – сказав він. – Явно якась шахрайка ».
Історія така. Івана виховувала бабуся по материнській лінії з тих пір, як його трирічною дитиною забрали з квартири батьків з затиснутим в кулаці шматком цвілого хліба, який не могли відібрати. Де повіялись батьки того разу ніхто не відав. З тих пір своїх батьків Іван бачив кілька раз на рік. Зазвичай вони приходили до бабусі, щоб «зайняти» без віддачі грошей. Самі аліменти не платили ніколи в житті, тому що толком не працювали.
Іван виріс, вивчився, знайшов хорошу роботу. Довго горював, коли бабусі не стало. Тоді йому здалося, що відносини з батьками стали трохи краще.
Він почав спілкуватися з матір’ю, яка розповідала, що з минулим зав’язала, знайшла роботу і «все усвідомила». Момент «усвідомлення» тривав до тих пір, поки мати не отримала від Івана 5 тисяч передоплати за пам’ятник бабусі – мовляв, давай допоможу, синку, ти так зайнятий на роботі, це мій обов’язок. Зрозуміло, що вона пропала з грошима. Івану тоді було 24.
Вона з’явилась через рік, як ні в чому не бувало. Просила грошей на якусь “життєво важливу” потребу, але нічого не отримавши пішла геть.
Текст редаговано – intermarium.news
Головна картинка – firestock
