Я не знаю, як так сталося, що рідна мама стала мені прикрішою за свекруху і я мало не втратила через неї чоловіка! І найголовніше – мама все робила з любові до мене!

Так мама мене справді любила і турбувалася все життя. вона ростила мене сама і дуже пишалася моїми успіхами в навчанні, водила на гуртки і секції, хор. Я була зайнята цим всім, коли була меншою, тому всі хатні клопоти були на мамі, коли ж я вже підросла, то зрозуміло, що мені було нудно вчитися готувати їсти і прибирати.

Тоді мама тільки головою хитала:

– Ой, дитино, як вийдеш заміж, то дуже тобі не солодко буде.

– Мамо, яке заміжжя? я буду спортсменкою! Мене чекає захоплююча кар’єра!

Але доля так розпорядилася, що на моїй спортивній кар’єрі була крапка і єдине, чим я могла відзначитися – це тренувати діток в школі, бо саме там я працювала. А далі сталося зі мною й заміжжя і вже тоді почала мені мама залазити в голову.

Розумієте, мій Василь їв те, що я готувала і слова мені не казав, що не смачно, так само не говорив мені нічого ні за чистоту, ні за випрасувану сорочку, бо носив футболки.

Але якось моя мама побачила як він виходить з квартири на роботу і вся пополотніла:

– Ти! Ти що твориш? Та як чоловік в такій пожмаканій футболці в люди йде? Та з нього будуть на роботі кепкувати! Це ж твоє обличчя! Ти хочеш аби він тебе покинув і знайшов собі кращу дружину?

І так вона мені це в голову вкладала, що я справді задумалася над тим, що втрачу чоловіка, якого дуже сильно кохаю.

Далі зі мною почалися такі перетворення, які маму мою окрилили, але в чоловіка я не бачила такої реакції. Я не розуміла чому він не так мене хвалить як мама і подвоювала старання, далі потроювала…

Я проводила весь свій вільний час за миттям всієї квартири до сліпучого блиску, совала ліжка і дивани, мила люстри раз в місяць, робила генеральне прибирання кожного тижня. Мій Василь ходив в ідеально чистих футболках, випрасуваних джинсах і вичищених капцях. Мої кулінарні старання теж були високо оцінені моєю мамою і вона навіть брала у мене рецепти, проте, Василь їв ці складні страви, які треба було не одну годину випарювати та маринувати, з таким виглядом, наче я йому за п’ять хвилин бутерброд зварганила.

Я тоді ще більше старалася, але подяки за мою працю не було ніякої і одного разу я просто не витримала:

– Ти розумієш, як я стараюся аби у нас все блистіло і ти смачно їв, я не маю вільної хвилини, бо своє життя присвячую тобі, а ти ходиш взутий у вітальні! Ти совість маєш?

– Інно, мені цього всього не треба і я тебе не прошу протирати дверні ручки, як тільки я за них потримаюся! Мені потрібна нормальна дружина!

Мене всю затрясло, не пам’ятаю, що я вже говорила йому, отямилася у мами на кухні, де вона мене розраджувала і казала, що просто чоловіки такі, ти їм життя до ніг кладеш, а вони не можуть «дякую» з себе вичавити.

Прийшла я додому пізно і Василя в квартирі вже не було. На столі була записка, що він їде у відрядження і все. Без слів «цілую-люблю».

Чоловіка не було вже тиждень, а я не мала чим себе зайняти. І тоді мені спала думка, що нам гроші не завадять і я можу знайти додаткову роботу поза школою, зараз же купа спортивних гуртків. Я вважаюся гарним вчителем. То чому я маю випуцовувати духовку замість того аби шліфувати чийсь талант?

І знаєте що? Я ожила! Закинула генеральне прибирання і займаюся тим, що справді люблю, результат чого бачу і мені не надякуються батьки моїх вихованців. Василь радий, мене підтримує і сам готує вечерю.

Єдина, хто проти такого повороту, то моя мама, яка наполягає на тому, що я маю змінити чоловіка, а не свій господарчий запал. Думаєте, вона права?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота