fbpx

Я ні на що не претендувала, але якось то мені саме-собою було зрозуміло. Вони ж прекрасно знали нашу ситуацію, були в курсі усього з першого ж дня. Саме тому ми чекали від них чого завгодно, але не новини про нове авто

Я ні на що не претендувала, але якось то мені саме-собою було зрозуміло. Вони ж прекрасно знали нашу ситуацію, були в курсі усього з першого ж дня. Саме тому ми чекали від них чого завгодно, але не новини про нове авто.

Мені завжди складно було в людях розчаровуватись і я ніколи не очікувала, що колись розчаруюсь і в рідні.

Я зараз ходжу зі сльозами на очах, ніяк не можу звикнути до думки, що моя сестричка могла от так зі мною вчинити. І це при тому, що вона як ніхто знає нашу складну ситуацію.

Три роки тому я вийшла заміж за свого коханого. Артем мене одразу попередив. що у його мами дуже складний характер, але я не сприйняла його слова серйозно.

При першій зустрічі Валентина Петрівна мені такою милою, доброю. і ласкавою жінкою здалась, що коли постало питання про те, де ми житимемо, я з радістю прийняла її пропозицію оселитись разом в квартирі.

Читайте також: Коли я заміж виходила то навіть не переймалась про те, де буду жити, адже змалку знала що маю власну квартиру. Однак, коли я прийшла до мами аби забрати своє на мене очікував дуже неприємний сюрприз. Уявіть, мене ще й винною і невдячною зробили

У Артема і його мами велика чотирикімнатна квартира в столиці. Оболонь, поруч набережна, садок школа і поліклініка. За три хвилини ходу метро і ринок. Двір хоч і прохідний. але тихий і спокійний, зелено, бабусі на лавочках гомонять, усі всіх знають. Ну просто ж тобі мрія.

Але вжитись з мамою Артема я так і не змогла. Характер у неї і справді виявився не простим. Я старалась, чесно. Годила, все робила тільки так. як вона казала. але все одно одного дня ми опинились по ту сторону дверей – нас виставили просто.

Довелось екстренно шукати квартиру в оренду. заплатили в три дорога і винайняли таки житло. але уже за місяць до господаря рідня приїхала і нам вказали на двері. договору ми не підписували, тож опинились на вулиці знову.

Саме тоді нас сестра моя до себе покликала на перший час. Жила вона в селі під столицею. Дім у них свій, тож ми розмістились з комфортом. Поки про те, аби орендувати знову квартиру і мови не було, адже потрібні були чималі гроші, а роботодавці не спішать платити високу зарплатню. Економимо, але заплатити одразу потрібно за два місяці в перед і завдаток ріелтору, то гроші там чималі виходять.

І тут сестричка моя радісну новину нам розповідає – продався дім дідуся і бабусі її чоловіка, що в селі якомусь пусткою багато років стояв. так мало того, що продався, так ще й за гарні гроші. Вони кілька тисяч вторгували і тепер просто на крилах щастя літали.

Ми з чоловіком теж зраділи, адже розуміли, що тепер зможемо нарешті винайняти собі житло. Сестра моя знала нашу ситуацію скрутну і точно позичить необхідну суму. Тут у нас сумнівів ніяких не було.

Але замість того, аби виручити рідну людину, моя сестричка з чоловіком приїхали на новенькому авто. Продали старий свій автомобіль, докинули отримане від продажу дому і взяли дуже вигідно, авто у майже новому стані.

Вони радіють, а я ледь не плачу. Спробувала привітати, але сльози так з очей і полились. От як було, стала і запитала, чого вони так із нами вчинили? Як могли думати тільки про себе?

Тепер нам знову потрібно кудись з’їжджати, адже знаходитись у домі сестри уже стало нестерпно. Сестра і її чоловік на нас ще й образились. Заявили, що не очікували від нас такої чорної невдячності за свою доброту. Навіть не розмовляють із нами тепер.

А я ходжу і сльози котяться щоками. ну хіба так мона чинити з рідними.

Скажіть, якби у вас була фінансова змога виручити у скрутній ситуації свою рідну сестру, хіба б ви авто купували на ті гроші?

От як би ви вчинили?

20,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page