Мене звати Валентина, і так уже склалось життя, що нині я мати-одиначка. Хоча це не зовсім так. але по факту якось так і вийшло. У мене тринадцятирічна донька Віта.
Якщо чесно, то для мене вона досі залишається дитиною, така беззахисна, маленька, але вже досить таки вперта і показно-доросла, але, до першого випробування. Щось не зрозуміло, не по її одразу голосно “мамо”.
Я ніколи не забороняла Віті спілкуватися з її батьком, моїм колишнім чоловіком Андрієм. Я переконана в тому, що діти не повинні потерпати через розлучення батьків.
До того ж, Андрій ніби як любить Віту, і я не хотіла позбавляти її спілкування з татком. Навіть із колишньою свекрухою у мене залишилися хороші стосунки.
Вона завжди підтримувала мене і допомагала з донькою, ще коли ми були із її сином парою. Примітно, що ставлення не змінилось ні після розлучення. ні після того, як її син вдруге одружився, тому я їй дуже вдячна.
Наше розлучення з Артуром сталося кілька років тому, і причиною стала його зрада. Я випадково дізналася, що у нього є інша жінка, яка навіть чекала на поповнення.
Вже згодом ми зрозуміли, що то був такий собі хитрий хід, аби підштовхнути Андрія до розлучення, однак свого вона досягла, хай і так. Його зрада стала між нами стіною, і я зрозуміла, що продовжувати цей шлюб немає сенсу.
Андрій зізнався в усьому, і через кілька тижнів ми подали на розлучення. Мене настільки вразила та итуація, що я не хотіла отримувати від нього аліменти.
Мені було неприємно навіть згадувати його ім’я, та й я могла сама забезпечити доньку. Андрій виплатив мені частку нашої квартири, і цього було достатньо, щоб почати нове життя.
Ми намагалися залишитися в нормальних стосунках заради Віти, хоча це було нелегко. Принаймні мені бачити колишнього чоловіка було важко. Тримала себе в руках заради доньки.
Андрій регулярно приходив до нас, щоб бачитися з донькою. Однак одного разу він запропонував забрати Віту до себе на кілька днів.
Я не була проти, адже хотіла, щоб вони проводили більше часу разом. Але вже ввечері того ж дня він зателефонував і попросив мене забрати доньку, бо вона йому «заважала». Мене це вразило, але я мовчки поїхала за малою.
Виявилось, він думав, що вона сидітиме на місці і за нею не потрібен нагляд. Але де всидить трирічна дитина. Та ще й одувати її треба а ввечері спати вкласти. Андрій був просто не готовий до такої “важкої” праці.
Такі випадки повторювалися, і врешті-решт я сказала Андрію, що більше не віддаватиму йому доньку, якщо він не навчиться проводити з нею час.
Віта була особливо засмучена. Її батько часто обіцяв щось, але не виконував, і вона поступово перестала йому довіряти. Вона почала думати, що всі його слова — це порожні обіцянки.
На щастя, з колишньою свекрухою у нас залишилися довірливі стосунки. Вона завжди радо приймала Віточку в себе, особливо після того, як пішла на пенсію.
Нещодавно Віта сама напросилася на гостину до Матері Андрія, адже давно не була в селі. Я не бачила в цьому нічого поганого, тим більше, що бабуся завжди радо приймає онуку.
Однак під час останнього візиту доньки до бабусі все змінилося. Як виявилося, до свекрухи приїхав Андрій із новою дружиною, яка була глибоко при надії.
Не знаю, кому із трьох дорослих прийшла на думку геніальна ідея. але вони вирішили розповісти Віті свою версію того, як направді ми розлучились із її татом.
Віта повернулася додому обурена і розчарована. Вона заявила, що наш шлюб розпався через мене. Через те, що я думала лиш про себе і свої втіху. Тобто, причиною стала моя зрада.
Татко сказав їй, що я приводила «любчика» додому, і свекруха підтвердила його слова. Це було громом серед ясного неба для мене.
Я ж зі свого боку ніколи не говорила Віті нічого кривого про її батька, намагалася захистити її від правди про його недостойну поведінку. А тепер вона з його ж легкої руки робить мене винною в тому, чого я не робила.
Віта довго хлипала а потім сказала, що більше не хоче жити зі мною і переїде до батька. Мені було прикро, але я не стала наполягати на протилежному.
Якщо вона хотіла жити з батьком, я не мала права їй забороняти. Я відвезла її до Андрія і вирішила дати їм можливість побачити своїми очима, кому вона дорога насправді.
Через кілька днів зі мною зв’язалася свекруха. Вона звинуватила мене в тому, що я намагаюся «зруйнувати» сім’ю її єдиного синочка.
Бачте, нова дружина не може коли у домі стороння людина. Та й Андрій не може приділяти Віточці час, якого та потребує. Бачте, тато скорий на слово, а з наслідками не його робота розбиратись.
Я послухала скарги і відповіла, що Віта не повернеться до мене, поки Андрій не розповість їй правду про те, чого наша сім’я розпалась. Це була моя єдина умова.
Поки з тієї сторони тиша абсолютна. Я уявлення не маю, як вони це все виправлять, але допомагати розплутати все не буду. Самі кашу заварили, самим і розхльобувати.
Хіба ж не так?
Головна картинка ілюстративна.
