У свої сорок років я – вдова вже більше 6 років і мама двох дівчаток-підлітків. У мене є улюблена робота, я працюю вчителем початкових класів. Після роботи підробляю репетиторством, а вночі копірайтером в інтернеті. При всій своїй завантаженості я неймовірно втомилася від самотності.
З чоловіком ми прожили разом щасливі п’ятнадцять років. Ми кохали один одного. Але, на жаль, як в старому кіно – “старенька з косою” розлучила нас. Я обіцяла собі і його мамі, що завжди буду пам’ятати її сина і більше ніколи не вийду заміж.
Життя розділилася на «до» і «після»…
Печаль змінилися турботами про дітей і нескінченними пошуками додаткового заробітку. Вночі я багато думала, сумувала, щоб діти не бачили, а вранці, підфарбувавши очі, готувала сніданок, і намагалася, щоб дівчата не помітили і не зрозуміли, як мені нелегко. І бігла на роботу… Дім, робота, дім, робота.
Минуло п’ять років. Доньки підросли. Всі знайомі в один голос говорили мені про те, що жінка не повинна бути самотньою. Що скоро діти «розлетяться», а я залишуся зовсім одна. Якщо бути чесною з собою, я відчувала, що туга за чоловіком минула, і душа бажала нових почуттів, емоцій і відчуттів.
Все змінила остання новорічна ніч. Увечері 31 грудня я бігала по магазинах, докуповуючи залишки необхідних продуктів, які ще не встигли розкупили. Забігла в відділ косметики, прикупивши подаруночки моїм принцесам. Приїхавши додому, побачила накритий стіл, в квартирі чистота. Пахло мандаринами і хвоєю. Невелика ялинка з розпродажу сяяла в кутку. Доньки стояли в кухні і щось обговорювали. Помітивши мене, вони замовкли. Пізніше дівчата розповіли, що хочуть піти святкувати Новий рік зі своїми однокласниками… Я відпустила їх. Вони стрибали від щастя і цілували мене.
Вперше під бій курантів я сиділа одна в порожній квартирі. Я зрозуміла, що мої діти виросли, скоро у них будуть свої сім’ї. А я залишуся зовсім одна…
Свята закінчилися, настали будні. Спізнюючись на роботу, я викликала таксі. Машина приїхала, я відкрила двері і швидко сіла на переднє сидіння. «Куди?» – запитав спокійний, чоловічий голос.
Ми їхали 15 хвилин. Говорили про життя, про дітей, про погоду і новини. Так багато за 15 хвилин. Було відчуття, що я давно його знаю. Він розлучений, має сина. Чоловік приїжджий, орендує квартиру і працює таксистом…
Все закрутилося швидко. Ми зустрічалися майже щодня. На роботу і назад я їздила на таксі. Женя став зрідка з’являтися у нас вдома з пакетами солодощів. У будинку запанувала дивна атмосфера спокою і періодичної радості. Полагодив зламані розетки і крани, що потекли. І навіть вхідні двері перестали скрипіти, тому що її змастили. Букети квітів, романтичні зустрічі в його квартирі. Додому я прилітала з сяючими очима і вечорами почала співати караоке, як дуже любила в минулому житті …
Через п’ять місяців Женя запропонував мені з’їхатися. І так як квартира орендована, а гроші за оренду можна було б витрачати на «сімейні» витрати, краще було б жити у мене.
Як мені бути? І щастя хочеться і боюся, що погано його знаю. А раптом йому потрібна не я, а квартира? А можливо спробувати і не шкодувати, ніж шкодувати, що навіть не спробувала?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
