Скільки себе пам’ятаю, я завжди мріяла про власний дім. Вийшовши заміж ми з чоловіком планували придбати дім у нашому селі, але не склалось – Олесь відійшов у засвіти так і не побачивши нашої донечки. Відтоді я вже десять років, як проживаю у свекрухи.
Марія Петрівна жінка прекрасна і добра, називає мене донечкою, і ніколи й слова мені кривого не сказала, але її дім за ці десять років так і не став “моїм”. Усе до чого не торкнешся там має свою історію, але ті речі нічого спільного зі мною не мають.
“На цьому ліжку спав Олесь в дитинстві”, “То кімната моєї мами, так і не чіпаю там нічого”, “Ця шафа хоч і старенька, але дорога серцю як згадка, ми з чоловіком її першою у цей дім придбали”. хто був у невістках мене зрозуміє. Хоча мені на щось жалітись звісно ж гріх.
Усі ці десять років я їжджу на пів року за кордон на заробітки. Потрібно доню одягати, себе, а ще я на квартиру гроші відкладаю. То моя найзаповітніша мрія, яка мала б здійснитись цієї весни, проте росія все перекреслила.
Хоч і живемо ми на Хмельниччині, а від придбання саме зараз житла мене відраджували усі рідні і друзі. Не зрозуміло, що, куди і як, кожен радив зачекати і придбати житло трошки пізніше.
Хоч я вже й бачила у подумках якою буде моя кухня у новій квартирі, якою дитяча і моя кімната, але все ж вмирішила прислухатись до порад. Зрештою, навесні знову поїхала до Польщі на сезонні роботи. Повернулась тиждень тому з твердим наміром все ж купити собі і донці власний дім. Мені скоро сорок, уже час побути й собі господинею, а не все життя у приймах бути.
Я обрала на сайті хорошу двокімнатну квартиру у Хмельницьку, з’їздила подивилась і залишилась задоволена і районом, і квартирою, і будинком. Поїхала додому по гроші, аби укласти омріяну угоду. Але вдома мене очікував “сюрприз”.
— Як ти можеш думати про квартиру, коли твоя сестра за кордоном з дітьми у спортзалі проживає, – відреагувала мама на новину, – невже я так тебе виховала? Такий час складний, хто ж їй допоможе там, як не рідня?
Я вже й сама не знаю, що робити і як бути. Може й справді не на часі і я не маю морального права купувати житло у той час, як сестра не має за кордоном кутка?
Але з іншого боку, я заробляла десять років на свій дім. Я ж не беру чуже, не забираю те, що належить сестрі – це моє.
Як бути? Чи на часі зараз купувати власний дім, чи все ж допомогти сестрі і племінникам?
22,09,2022
Головна картинка ілюстративна, колаж.
