Я одразу бачила що свекруха в мене актриса і дуже не проста людина. Не знаю, як хто, а я відчуваю коли людина не правду каже, або намагається злукавити. От тут та ж історія – як тільки ми через поріг, так уже вистава для нас заготовлена. Чоловіка шкода, він мамі вірив, хоч я й просила його відкрити очі ширше. Та от, один випадок таки показав йому, що жінка в нього бачить трішки глибше і краще.
Анна Ананіївна зустріла мене скептично. Знаєте, коли людина з тобою розмовляє, а в очі тобі дивитись не хоче. От так і вона до мене.
Ну нічого, відсиділи те знайомство, та й поїхали додому. Ще й весілля вона нам хотіла зіпсувати – лягла у стаціонар напередодні. Максим ходить сам не свій:
— Яке гуляння? Мама не здорова.
Та добре, що спеціаліст адекватний зміну прийняв і швидко моя свекруха була виписана. Діагнозу ніякого, ото аби лиш нам насолити.
На самому святі вона побула трішки і гарно так, якраз під час нашого танцю першого, сповзла по стіні у всіх на очах. Та ще торта із собою весільного прихопила.
Троє її підіймали і вели до авто. І знову мій Максим хотів все залишати і бути з мамою, та вже гості його вмовили, а бабуся його пообіцяла побути із донькою, тож весілля ми таки догуляли.
Але то були квіточки, бо ягідки вже після весілля нас чекали. Телефонувала Анна Ананіївна тричі на день і кожен раз прощалась:
— От ви від мене далеко, а я тут на межі вічності і ніхто мені не подасть води.
Летимо ми через усе місто до свекрухи на поміч. Заходиш у квартиру: вікна шторами закриті, дзеркала завішені, і мама лежить на ліжку склавши руки.
Перші рази я тому вірила, а потім уже їхала за компанію із чоловіком, аби свекруха там макаронну фабрику не відкривала і не вішала сину на вуха казна-чого.
От так і повелось, що їздили ми до свекрухи тричі на тиждень. Вона сама не могла лад у домі навести, біля плити їй зле ставало, тому їсти я варила і везла туди (хоча нащо? все одно мені розповідали, що не смачно і після того було зле). та ще й прибирали ми що вихідних її трикімнатні хороми.
Три роки того концерту. Я чоловіку кажу, що мама трішки таки роль грає і близько у ній того стану немає, а він мені не вірить:
— Ти не маєш у душі до неї любові.
Але єдине чого в мене не було – лопати. Корона у свекрухи на голові трішки завелика і не в ту сторону похилена була. Треба було поправити, та нікому.
Та от, одного дня, ми з чоловіком не у середу приїхали до його мами, як зазвичай, а у понеділок увечері. Під’їжджаємо і бачимо, як вона перебігає дорогу із повними пакетами.
Чоловік аж очі протер, бо де він очікував, що мама, яка в домі ходить за стіни тримаючись, та ще й ложку до рота насилу підносить, має такий вигляд свіжий і сили життєві на біг достатні.
Але і те не все, бо ми собі у двір заїхали бачимо: світла немає і двері у парадне відчинені.
— Ну все, – кажу. – зараз побачимо твою маму під під’їздом. Навряд вона на 12 поверх із торбами підніметься.
Що ви думаєте? Не було там Анни Ананіївни. Та пані спокійнісінько із двома торбами за сім хвилин часу забігла на 12 поверх. Ми підіймались 15 хвилин, а їй половини часу стало.
Відмикаємо ми двері квартири, а мама мого чоловіка і не чує. На килимку для йоги вона в навушниках займалась. Скажу вам, що мені до тієї жінки ще гнутись і гнутись, бо я на таке не здатна, аж заздрісно стало.
Коли ж вона нас побачила, то аж підскочила. Думаєте виправдовувалась? Що ви! Ще й налетіла, вимовляла аж почервоніла за те, що ми про свій візит не попередили і вона не встигла підготуватись.
Але, найприкріше, що у нашому житті нічого не змінилось. Ми й досі їздимо до свекрухи тричі на тижні, прибираємо у її квартирі і чоловік досі утримує свою маму бо то його “мамочка” і працювати вона не може.
Що чоловіку говорю, а той ще й сердиться. Бачте, яка б не була, а то його мама і то його справа і його гроші.
Ага, його. А те що ми сім’я і хай я не працюю, а гроші все одно, наші, сімейні. Ми повинні їх на себе витрачати, а не на свекруху, яка про те, аби вийти на роботу навіть і не думає.
Ну от скажіть, ви б після таких викрутасів спонсорували таку маму, а чи придбали б жінці омріяне авто?
Головна картинка ілюстративна.