Я одразу сказала доньці аби не виходила заміж за цього чоловіка. Вона мене запевняла, що він найкращий в світі, а я твердо була переконана, що день, коли вона скаже: «Мамо, ти була права» настане

Єдине, в чому Оленка погодилася – що вона буде працювати і в цьому я їй допомагала всі ці роки. Мій зять іноземець, але не це мене насторожувало.

Частину часу вони жили за кордоном, а частину в Україні, коли вже у них з’явилися діти. То я допомагала їх няньчити, бо я бачила, що донька непогано показала себе на роботі і дуже хотіла аби вона й надалі вдосконалювалася:

– Доню, материнство прекрасне, але воно ніяк не розвиває тебе, як особистість. Я не хочу аби ти за підгузками забула про все.

Прожили вони так п’ять років, двоє чудових діток і донька мене й просить:

– Мамо, ми хочемо поїхати у маленьку відпустку на чотири дні. Побудеш з дітьми?

Я погодилася, а вони поїхали, їй за компанію була дружина друга зятя. Чоловіки не просто їхали. А мали ділову зустріч і розраховували, що жінки здружаться, а потім вони до них доєднаються і вже проведуть час на морі.

Проте, донька моя вернулася через два дні і почала оповідати те, що я вже й так знала:

– Мамо. Я не знаю, хто я для свого чоловіка! Він мене взагалі не знає, не хоче про мене піклуватися, йому не цікаво чим я живу, чим цікавлюся. Він взагалі про мене нічого не знає!

І такі висновки вона зробила ось з чого.

Коли вони замовили готель, то виявилося, що він не відповідає заявленим фото, тому пари поїхали шукати інший.

Оленчин чоловік не приймав участі в орендуванні житла, з кимось балакав і, коли пара друзів сплатила за номер та заселилася, він не спитав, де номер Оленки, де її паспорт і валізи. Коли вона почала йому казати, де ж вона має жити, то він так здивувався.

– А що таке?

– Та он твій друг зробив все, щоб його дружина почувалася в комфорті, винайняв номер, а ти?

– А що я?

– Де ми маємо жити?

– Та могла б і сама все орендувати, чого я маю про це турбуватися? В мене інше на голові, ще мені тобі носа підтирати?

Донька пішла по паспорт, оплатила номер за свої гроші, переночувала і на наступний день поїхала додому.

Чоловік образився на неї, що вона так вчинила, сказав, що вона його виставила перед друзями в поганому світлі, що йому зіпсувала настрій і того та ділова зустріч нічим добрим не увінчалася.

– Ти з дрібниці роздула цілу оповідь! Треба просто прямо чоловікові казати, що ти хочеш і тоді все буде добре.

Зять був певен, що донька має його перепросити. А донька сказала, що не знає, для чого вона йому і хто вона йому, коли він тільки з нею заради спільних дітей, то вона сама поставить їх на ноги.

– Мамо, ти була права, коли казала, що він мені не пара. Як ти знала?

– Доню, та що тут було знати? Коли чоловік старший від тебе на п’ятнадцять років, то його явно не цікавить твій внутрішній світ. Ви геть різні за своїм рівнем розуміння будь-чого, сама не знаю, як ви протрималися разом ці роки.

Хоча, я лукавила. Я знала, що вони разом тільки тому, що я взяла на себе відповідальність за дітей. Я їх няньчу, я готую їсти, я прибираю.

– Мамо, ти права, у мене з таксистом було більше тем для розмови, ніж з чоловіком. Чому я раніше цього не бачила?

Я не знала, що й сказати. чому ми буваємо такі глухі і сліпі? Людина давно проявила себе в усій красі, а ми й далі певні, що вона найкраща у світі. Чому так відбувається – як ви гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page