fbpx

Я одразу старій Зосі повірила, бо давно мені серце казало, що не все просто між моїм сином та її онукою. Але вже тепер нічого не виправиш і мені так хочеться сказати молодим – не любіть свій гонор більше за коханого і тоді все буде добре між вами

А як почнете один одному доказувати, хто з вас кращий, то отаке й відбувається.

Мій син Сергій зустрічався з Інною зі школи. я була не у захваті, бо Інна сирота і ще й батьки такі були, але нічого не перечила, бо в глибині душі надіялася, що це ні до чого серйозного не приведе.

Чи то вони рік зустрічалися чи скільки, але якось приїхав мій син з навчання і сидить вдома.

– А чого ти на вулицю не йдеш, – питаю його.

– Не хочу, – каже і в телефоні лиш цикає щось.

Я й зраділа, думаю, вже між ними чорна кішка пробігла і мені спокійніше.

І так син то не приїздив, то йшов гуляти, але вже я ні слова про Інну не чула і була тому рада. Бабуся Іннина рідко куди виходила, тому ніхто й не знав де Інна – чи ще вчиться, чи працює.

Мій син завершив навчання та залишився в місті і ми вже йому допомагали з грошима, бо він орендував житло і надіялися, що вже собі міську дівчину заміж візьме, а не Інну.

А тут сюрприз – Інна заміж вийшла, а я вже така рада! певно б, за рідну доньку так не раділа, як за неї.

Кавалер я вам скажу багатший за мого сина і старший, бо й на машині приїздив і гроші дав на хату аби перекрили.

– Отака не пропаде, – казала я всім, – Головне аби материними стежками не йшла.

На дитину я не дуже уваги й звернула, бо бачила лиш мельком і чого я буду до чужої дитини придивлятися, головне ж, що тепер мій син її забуде та заживе новим життям.

І ось минуло десять років, мій син все ще сам, чому я дуже не рада, але що вже зроблю? Лишається лише Богу молитися та просити. І от в церкві до мене підходить Настка та давай розказувати події з Інною.

– Не стало її, Марусю, така молода і така біда. А сина батько привіз до Зосі!

– Та ти що!

– Так! То так батько з дитиною чинить?

Як Зося ту дитину на ноги поставить – я не знаю, у неї ж пенсія маленька. Але хіба то мої проблеми?

Аж тут Зося до мене йде з правнуком.

– Добрий вечір, Марусю… Треба поговорити. Заходи, Васильку, – каже дитині.

А я глянула на малого і серце мені стиснулося. То ж мій Сергій! Викапаний.

Я весь вечір з дитини погляду не зводила, а Зося й розповідала:

– Вони щось посварилися, наговорив їй Сергій багато неприємного, от вона й сказала, що дитину сама виховає і без нього, а він ще потім лікті кусатиме. Але на ділі не так легко одній дитину ростити. От і заміж вийшла, але чоловік її дитину не прийняв, а як вона вже стала погано почуватися, то й лікувати її не хотів, а все казав, хай її перше кохання лікує. І сина до мене привіз, бо Інна як марила, то все Сергія кликала. «Я її стільки добра в житті зробив, а вона його не могла забути, то хай тепер він її дитину і ростить», – сказав і дитину мені лишив. То треба тепер щось робити, бо я його одна не потягну.

Звичайно, що ми дитину в себе лишимо, то навіть не обговорюється. Я синові зателефонувала і він одразу приїхав. Обіймав сина і плакав. Що тепер плакати? Що вже тепер зробиш? Нащо було так один одному життя перекришити? Заради чого?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page