Я одразу зрозуміла, що мій Павло і Надія не пара. Вони були надто різними і ще до того, як одружитись три рази розходились. Але вони все одно пішли під вінець і вже десять років їхнє життя важко назвати “сімейним”. А це прийшли до мене обоє із пропозицією. Я їх слухаю і поволі по стіні сповзаю.
Павло мій працює на дуже хорошій посаді. З дитинства він у мене розумником був, я все робила, аби він освіту хорошу отримав і вийшов у люди. Ото як прийшов він у свою організацію стажером так до начальника і доріс.
А от невісточка моя не працює і не вчилась. Ото як у дев’ятнадцять заміж вийшла, так основною її роботою є догляд за собою і трьома їхніми донечками спільними. Єдине, що вона вміє і справді віртуозно, то це чайною ложечкою виїдати сіру речовину моєму сину.
Надія вічно невдоволена усім. Їй мало мало і мало, що б там не було. Мій син був стажером – не так, став одним із кращих робітників із найвищою зарплатою – не смішіть її, хіба то гроші. А коли начальником нарешті його призначили, так вона на кілька курсів його записала по підвищенню кваліфікації і все для того, аби він отримав ще вищу посаду і вони нарешті “зажили, як люди”.
Я не раз просила сина свого аби він подумав, чи треба йому от таке життя. Ну правда ж. Живе людина, все є, на роботі шанують, діти-квіти, а вона невдоволена і все тут.
А ось, прийшли до мене на днях із пропозицією. Живуть вони у двокімнатній квартирі моєї мами. Так от, надумали вони, а може Надія, що їм там тісно і треба їм більша квартира у новобудові. Там, кажуть, трикімнатна, що дві їхні. У дівчаток будуть власні кімнати і вони не тулитимуться усі на купі.
Я їх слухаю і поволі по стіні сповзаю.
— Бабусина для нас, мамо, – каже син, – замала. Давай продамо і буде нам тоді виплачувати набагато менше за нову. Ну справді, ти ж сама бачиш і розумієш – п’ятеро людей у хрущівці ну ніяк.
Я вислухала і кажу:
— Добре, синку, я дам згоду, але за умови, що трикімнатна буде на мене оформлена.
Бачили б ви їхні обличчя. Невістка вискочила з-за столу і голосно грюкнула дверима. Син сидить і дивиться на мене здивовано:
— Ти чого, мамо?
А я йому і пояснюю, що вони з Надією за ці роки вже сім разів розходились і сходились. тільки що, то вона за малих і до мами своєї. А “ми будемо виплачувати”, так то кажу сину, ти заробиш і віддаси. Пояснюю, що як не крути, а я про нього ж і дбаю, аби потім із носом не лишитись, коли Надія вчергове вирішить, що все скінчилось.
Син мене не зрозумів і теж пішов невдоволений. Для нього мої слова були дуже неприємними, адже він вважає. що у нього хороша сім’я і все в них добре. А те що між ними інколи що й не так, то то у всіх буває.
— У мене троє дітей, мамо, – каже, – Я сам Надію на роботу не пускаю, бо меншій лиш п’ять. Ти знаєш, що то коли треба трьох одразу глядіти. Вона бігає, мов білка у колесі. Я ніколи голодним не був, а дім у чистоті і в порядку. Дівчатка чемні виховані і дві старші мають лиш хороші оцінки. А це, мамо, не з повітря все узялось, то так Надія їх виховує, бо я на роботі постійно. І якщо я кажу, що ми виплатимо, то то дійсно так і є. Бо я можу спокінісінько працювати, адже знаю, що вдома в мене все гаразд і не треба бігти стрімголов. А ти таке кажеш. То наша родина і мене, мамо, все влаштовує.
Не знаю, може й воно так, але від своїх слів я відступати наміру не маю. Я мама і бачу прекрасно, до чого у них усе йде.
А ви б, погодились на таке?
21,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
