Я одразу зрозуміла, що щось не те, то було видно по чоловікові. Дмитро був дуже задуманий та потайний, але потім таки зізнався, що це телефонувала колишня дружина
Отакої, таки рак на горі свиснув, раз Олена сама зателефонувала. Тут точно щось мало бути нечисте, бо цю жінку я добре знаю.
Ми з Оленою ходили в один клас і я добре знала її характер, добре вміла примаститися до вчителів і відмінників. А на інших уваги не звертала, на тих, з кого не можна скористатися. Але як тільки десь бачила в дитини яскраві фломастери чи кольорову жуйку – тут як тут, усміхається так щиренько та випрошує спробувати.
Така й залишилася.
Коли виходила заміж за Дмитра, то він був хлопцем хоч куди – батька при грошах і сам толковий. Дуже він любив Олену, а, коли в них донечка народилася, то взагалі таке бучне святкування влаштували, що у нас такого й не бачили – і салюти, і музики.
Я в той час вчилася та працювала в місті і не дуже уваги звертала, що там в Ольги, бо є чоловік у неї чи ні – мені що до того.
Але далі трапилася в Дмитровій родині халепа – все почало валитися та занепадати, гроші пропадали і здоров’я в батьків підводило. Дійшло до того, що Дмитро був змушений велику частку бізнесу продати, щоб порятувати батьків.
І от на той період припало, що Олена почала розуміти, що не так вона міцно стоїть на ногах, як їй думалося. Дійшло вже до того, що вона сказала, що поїде за кордон сама заробити грошей:
– Доки я буду чекати поки ти заробиш? Бачиш, що куди не кинь – то прірва? А я сама своїм грошам буду ґаздиня.
Сказала й зробила і на чоловіка, який і так не міг дати з усім раду, ще й дитину зверху поклала. Довго вона там була чи ні, але факто той, що знайшла вона собі там багатого кавалера і вирішила, що пора говорити Дмитру «прощай».
Забрала дитину і бачили її.
Казали сусіди, що вона дуже погано прощалася зі свекрами, які ще були недужі, казала, що не вернеться і знати їх не хоче – це якщо коротко.
Я вже працювала медсестрою в лікарні, а якось приїхала додому у відпустку і мама мені каже:
– Дмитро шукає, хто би його батьків капав. Чи ти би не пішла?
– Та добре, мені не важко.
Знаєте, я зайшла в такий ніби й багатий будинок, але там було так все захаращено, що одразу зрозуміло – газдині нема. Батьки Дмитра охкали, а він сам був геть далекий і не давав собі ради.
Я тоді сказала:
– Дмитре, тут вам треба жінки аби й їсти варила і прибирала, бо так жити не можна і те, що ти вариш батькам теж неїстівне.
– Та звідки у нас гроші на домогосподарку, – почала жалітися мама Дмитра і розказала, що вони зараз у сильній скруті і боргах.
Мені їх стало шкода і я сказала, що поможу, як не буду занята вдома. Отак я їм і прибирала, і прала, і капельниці давала. Аж Дмитро зі свого сну прокинувся та каже:
– Господи, як давно я так смачно не їв…
Мені приємно та й людей виручила. Дмитро мені заплатив скільки міг і пообіцяв що точно віддячить. Я не дуже в те вірила, бо як неприємності валяться, то цілою купою, а там ще було куди летіти вниз.
Але потім пройшло достатньо часу, як Дмитро з таким букетом мене зустрічає на роботі, дав мені гроші, навіть більше, ніж я очікувала і сказав, що все у них добре і він вдячний мені за допомогу і хоче ще й мене вечерею вгостити.
– Не думаю, що буде так смачно, як ти готуєш, але кажуть, що ресторан дуже гарний!
І отак потроху я ввійшла в їхню родину і ми вже два роки як одружені.
І от дзвінок від дружини, яка згадала Дмитра не просто так, а виявляється. Дитині їхній потрібен донор і хто має краще підійти, як не він, Дмитро.
І от я не знаю, як вчинити правильно, бо я розумію, що то їхня дитина, але вона фактично ці роки забороняла їм бачитися і мала й не пам’ятає, як батько виглядає. То чи справедливо аби Дмитро тратив здоров’я, якщо це все одно не буде оцінене?
Фото Ярослава Романюка.
