Я опинилася в такій дивній ситуації, що спочатку я навіть не зрозуміла, що відбувається, бо наче якийсь перемикач вимкнули і я вже й не знаю, ні як мене звати, ні де я живу. А що робити – не розумію. Я навіть не можу сформулювати, що ж зі мною сталося, щоб когось попросити про допомогу

І в такому стані я сіла на лавочку і наче та риба хапала повітря ротом. Люди проходили повз і не звертали на мене уваги. Вже темніло. А я ніяк не могла пригадати, як же мене звати і що взагалі трапилося.

Аж раптом я почула біля себе голос:

– Пані, з вами все гаразд?

– Я навіть не знаю, чи гаразд, – кажу я, – Я не знаю хто я і де живу.

Чоловік, а це був доволі приємної зовнішності пан з собачкою, нахмурив брови і каже:

– Давайте ми в поліцію підемо зранку, а зараз не думаю, що вам допоможуть. Можете перебути у мене. Я живу з Жанною, – і він кивнув на собаку.

Я дуже йому подякувала, бо я справді не знала, що робити.

– Я удівець, у мене є ще речі дружини, рука не піднімається все викинути, то можете переодягнутися і заразом побачимо, чи є у вас якісь документи.

Ми повечеряли, я обшукала свій одяг, але нічого не було, ні телефону, ні гаманця.

– Ви місцева, бо без грошей ви далеко б не заїхали, – сказав Павло.

– Напевно, буду надіятися на це.

Ми розійшлися по кімнатах і я заснула на диво швидко. Коли ж прокинулася, то в голові знову наче все ввімкнулося – все я згадала, хто я і ще й зрозуміла, чому я таке пережила, адже ситуація з моєю донькою й справді була патова.

Я ніяк не могла переконати свою доньку, що її обранець – людина не порядна.

Моїй доньці тридцять років і вона вирішила, що вже має вийти заміж і привела знайомити до нас Ігоря.

Чоловік мені не сподобався, якось вже він нічого не хотів про себе розказувати, очі ховав, ніяк не хотів мені сподобатися. Наше місто невелике, тому через кілька знайомих і можна все вияснити. Хто ж то буде мені за зятя.

Почуте мене засмутило – чоловік покинув двоє малих дітей і тепер собі живе веселенько, а діти його часто без грошей сидять. Це я вияснила, коли поговорила з його колишньою дружиною.

– Ігор дуже змінився після появи дитини. Було таке враження, що він хоче бути в центрі уваги, а не дитя. Чіплявся до дрібниць, мовляв, нічого в хаті не наварено і не прибрано, а він мені всю зарплату віддає.

А після другої дитини вже все у них пішло шкереберть. Діти маленькі, одному п’ять років, меншому два. Як можна таких малих діток покинути – я не уявляла. Все це я розповіла доньці.

– Доню, порядна людина так не чинить. Чи йти хочеш на ці граблі стати?

– Мамо, з такою жінкою по-іншому не можна було. Ігор мені все розповів, як вона тільки те й робила, що грошей від нього чекала.

Як я її не переконувала, але марно. Коли ж донька прийшла зі звісткою, що вони подали заяву, то я вже не стрималася і просила, і молила аби вона собі життя не псувала, але марно. Донька гримнула дверима, сказала, що у неї немає матері. Я остовпіла, точно пам’ятаю, що аж не могла ворухнутися, а тоді кинулася за нею і все, далі все як у тумані і тільки пригадую, як сиджу на лавочці.

Коли Павло прокинувся, то на столі парував вже сніданок і кава.

– Вибачте, що вас потурбувала, то у мене від нервів таке, донька вибирає собі в чоловіки геть не гідну людину, от я й перехвилювалася. Дякую вам за вашу доброту, повірте, я там довго сиділа і тільки ви мені допомогли. Цей сніданок, то моя вам подяка.

– Як давно я так смачно не їв, – уплітав страву той.

Ми обмінялися телефонами, я пішла додому, де мене чекала донька.

– Мамо! Нарешті! Де ти була? Я всіх обдзвонила подруг, бабусю і дідуся, а тебе нема.

– Ти не повіриш, що зі мною було, – я розповіла їй про те, що пережила.

– Мамо, вибач. Ти знаєш, я попросила Ігоря допомогти тебе знайти, але він сказав, що зайнятий. І я подумала, що він і справді байдужий до всіх, окрім себе.

Ми обійнялися. А весілля таки було, хоч і скромне – ми з Павлом зійшлися. А що – він сам і я давно сама, то вже краще разом бути, бо от яке в житті буває.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page