Моя кума Юліана з Маркіяном познайомилася в університеті, закохалися вони і одружилися. Я була дружкою у них на весіллі і стала хресною мамою їхньому первістку Оресту.
Спочатку орендували житло, Маркіян їздив на заробітки, далі вже вони тут відкрили магазин з бу технікою, якісь запчастини продавали, чоловік гонив машини, а Юліана то все контролювала та систематизувала. Був вже у них достаток, а на двадцятиріччя їхнього шлюбу, то у них все було просто чудово – гуляли ми в шикарному ресторані, Юліана вся світилася, Маркіян теж такий собі статний та як той кіт вдоволений. А чому не бути вдоволеному – все у тебе є, машин дорога, в будинку – повна чаша, жінка гарна, діти – здорові і вчаться в престижному університеті.
І ось тут Маркіян вирішив гульнути і так гульнути, що в результаті прийшлося ділити майно. Дівчина та виявилася при надії і при добрій хватці.
Судилися вони довго, все ділили, а що вже один одному наговорили – най Бог милує. Юліана взагалі виїхала з країни, бо не могла бути з новою жінкою в одному місті, тим більше, що будинок, який вони обоє будували і обладнували, то прийшлося ділити і в результаті все одно Маркіян там живе з молодою жінкою.
Але нічого, Юліана тут добре влаштувалася, бо працює в автосалоні, адже вона на тому розуміється, мову вивчила, що було важко, але так, то все добре. Я до неї приїжджаю на відпочинок на літо, то вже ми собі згадуємо молодість.
Минуло вже десять років, як я не бачила Маркіяна, ще той перший рік намагалася його нарозумити, але мені на те подруга сказала так:
– Я не хочу його вертати, ні за що в світі. Тому не трать сили.
І я й перестала про нього думати, тим більше, що своїх клопотів купа. І ось викликаю я таксі, сідаю і вже розумію, що поставлю погану оцінку, бо в салоні мало того, що брудно, то ще й запах неприємний. І тут таксист до мене повертає голову… І я розумію, що це небрите лице – то лице Маркіяна! Він мене одразу впізнав і давай випитувати за Юліану, а як почув, що у неї все добре, то як почне жалітися, мовляв, всі жінки однакові, лиш грошей чоловікових хочуть, а як біда, то кидають.
Виявилося, що бізнес його накрився, бо вже всі стали приганяти машини, а він вирішив хитрувати і возив як не поломані, то ціни завищував, гроші працівникам платив менші, бо ж треба було молодій дружині все дати. А далі й хату їхню продав, купив квартиру. А далі й квартиру прийшлося розмінювати, бо жінка знайшла іншого, молодого і перспективного.
А він живе в однокімнатній квартирі, має платити аліменти, тому й таксує.
– Кому я тепер без грошей треба? Кому? Де Юліана, яка мені клялася в любові? Нема. Гріється на сонці і хоч би про мене згадала. А нащо про мене згадувати, як у мене тепер за душею ні копійки?
Він бубнів і бубнів, якби я його не знала, то би й справді подумала, що чоловіка жінки обкрутили. Але ж то не так і не поясниш йому, що то він сам вибрав собі таку долю. У нього ж уже є винні – одна жінка і друга.
– А діти? Я на них все життя горбатився і яка мені від старших віддяка? Вони мене ігнорують, навіть в гості не запрошують! І таке саме з цим буде. То нащо я так тяжко працюю? Для кого? Від кого я маю на схилі років вдячність? Ти мені скажи?
Я й справді не розумію, від кого він має мати вдячність. А ви б як сказали – хто йому має дякувати?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
