Зі старшою сестрою Оксаною у нас різниця у віці тільки два роки. Ми пізні діти, і батьки нас дуже любили та ні в чому не відмовляли. Я вважаю, що ми повинні бути вдячні їм – тепер наша черга про них піклуватися. Але, схоже, моя сестра цього не розуміє і продовжує безсоромно користуватися їх любов’ю.
Оксана дізналася, що стане мамою на п’ятому курсі інституту. Викладачі поставилися з розумінням та зараховували заліки без особливих проблем, батьки оберігали, як могли і взяли на себе абсолютно всі витрати. Тато, хоч і на пенсії. але знайшов підробіток – ремонтував техніку, мама додатково влаштувалася на півставки до магазину.
Батько дитини Ярослав спочатку обіцяв допомагати грошима, але потім поставив перед фактом: грошей немає. Допоможуть батьки». Справді, Оксані допомагали наші батьки. А після появи на світ Артемка мама ще брала на себе левову частину турбот про немовля, незважаючи на спину, яка вже роки її турбує.
Племіннику було півроку, як Славко нарешті проявив бажання записати дитину на себе і навіть одружитися. Наші батьки вирішили продати дещо з нерухомості та вкласти гроші в хорошу, хоч і невелику, квартирку для сестри та її чоловіка. Невдовзі вони почали жити разом окремо від нас.
У Славіка завжди були проблеми з роботою і Оксана часто приходила додому до батьків за продуктами та грошима. “Чоловік поїхав на заробітки, а гроші не лишив”, – ця фраза звучала частіше і частіше.
Я співчувала сестрі, бо сама вона не могла піти працювати. Хіба шкода їжі?
На той момент у мене був скромний дохід. Виходить, що батьки продовжували годувати мене, сестру, онука. І Ярослава також.
Якось я помітила, як мама прийшла з вулиці з червоними від холоду руками. У неї проблеми з суглобами, тому їй не можна мерзнути.
– Мамо, чому ти не носиш рукавички, які я тобі подарувала?
Вона спочатку промовчала. Я повторила своє питання.
– Оксані віддала. Ти лише не ображайся! Я собі простіші куплю.
Це був перший тривожний сигнал.
Потім сестра прийшла до нас на обід і, пережовуючи мамині котлети, почала обговорювати наш новий блендер: «Артемчикові супчики-пюре треба готувати. А у нас такий зламався».
Мама подивилася на мене і запропонувала: «Наталю, може, віддамо їм свій? У них дитина». Так ми залишилися без блендера. І таких дрібниць було багато.
Допомагати – це нормально, але все ж таки вважаю, що той, хто приймає допомогу, повинен прагнути до незалежності.
За якийсь час я переїхала з хлопцем у столицю, там знайшла стабільну роботу, багато працювала і почала непогано заробляти. Майже щовихідних приїжджала до батьків у гості і іноді намагалася виділяти їм невеликі суми – то на новий тонометр, то на ремонт холодильника. На пенсії і маленька допомога має значення.
У тата проблеми з цукром, а ми з мамою схильні до зайвих кілограмів, тому солодощі до чаю я купую без цукру. Пам’ятаю, того дня я привезла мармелад на підсолоджувачі, який роблять мені на замовлення.
«Наталко, нам із Артемом не подобається цей мармелад. Купуй інший», – скомандувала сестра.
Мені не сподобався її тон, але я спокійно пояснила, що якщо комусь не подобається, можна приходити зі своїм. Сестра подивилася спідлоба.
Я взяла Артемка на руки і говорила, як люблю його. І тут сестра випалила:
– Якби любила, то могла б поцікавитись, чи має взуття на осінь!
Я часто купую племіннику невеликі подарунки – книжку, іграшку. Але взуття дитині мають купувати її батьки! І я не витримала:
– А твій Славко цікавиться, чи має ваша дитина, що взути?
– Цікавиться. Але ж ти знаєш, як мало він заробляє!
– Нехай заробляє більше. Чи, може, сама влаштуєшся на роботу?
– Оооо, та ти зазналася у столиці!
У цей день ми вперше сильно посварилися із сестрою. Мама через нас дуже розпереживалася, у неї підскочив тиск. Батько в таких ситуаціях самоусувається, але я знаю, що він теж переживає. І знаю, що він не любить Ярослава, котрий не прагне забезпечувати родину.
Трохи згодом я побачила, що мама дістала з тумбочки гаманець і дала Оксані гроші. Скільки – не знаю, але сестра з радістю взяла та пішла до себе додому. Загалом, як завжди.
Увечері я дізналася, що батькові виписали дорогі препарати, які, за словами матері, їм не по кишені. Я написала про це Оксані, але вона відповіла, що допомагає той, хто має можливість.
За два тижні я приїхала до батьків на вихідні з потрібними пігулками. Заїхала до магазину, щоб накупити їм свіжих овочів, фруктів та риби. З Оксаною ми помирилися. Але лише заради мами.
Після вечері сестра з Ярославом та Артемом зібралися додому. І що бачу! Мама почала відкладати їм частину продуктів, які я купувала батькам! Мало того, вони взяли чи не всі фрукти під приводом, що це для дитини, не залишили навіть яблука!
Я дивилася і не могла промовити жодного слова.
Як тільки вони пішли, у нас відбулася розмова. Я нагадала мамі, що допомагаю не сестрі з чоловіком, а батькам. І тут мама розкрила усі “таємниці”.
– Оксанка знову стане мамою. Славік без роботи сидить. Їм зараз більше треба. Наталочко, ти ж ніби краще влаштувалася, ніж Оксана. Якщо ти можеш, допоможи їм, га?
Тиждень збирала в собі злість, а потім вирішила зателефонувати сестрі і поговорити з нею.
– Якщо у вас немає грошей ні на взуття, ні на продукти, навіщо ви зважилися на другу дитину?
– Я думала, ти мене підтримаєш. Так вийшло.
– Ти могла б влаштуватися на роботу, натомість знову засядеш удома. Як ви плануєте ростити дітей?
— Ну, Артема ж тягнемо. Щось придумаємо!
Я розумію, що вони продовжать тягнути не Артема, а гроші з батьків, причому з подвійною силою. І поки не знаю, як допомагати мамі та татові, щоб моя допомога не йшла у сім’ю сестри.
Фото Олександри К.
