Коли я залізла в телефон до чоловіка, то я сподівалася там багато що побачити, але точно не це. Хай би вже там якась жінка йому писала, я б не так це пережила, як те, що мені відкрилося, що твориться у мене за спиною.
У мене з Толиком це другий шлюб, ми разом п’ять років, у мене від першого шлюбу донька, якій дванадцять.
Поки дітей з Толиком нема, хоч ми й хочемо обоє. Напевно, через це у нас і виникають непорозуміння, бо маємо один до одного певні очікування.
Звичайно, що своє життя з Толиком я порівнюю з першим моїм шлюбом і не раз ловила себе на думці, як все ж таки життя несправедливо повертає. Ну, дивіться, Толик і квартиру свою має, без шкідливих звичок, спокійний, а дітей у нас нема.
А от з першим чоловіком Сашком ми одружилися якраз через те, що я була вже при надії, жили то в моїх батьків, то в його, далі на квартирі з тарганами. Ніколи не були самі у власному помешканні, як бачите. І через це у нас були постійні непорозуміння, бо всі до нас лізли, і, коли таргана ще можна було тапком відігнати, то це не пройде зі свекрухою.
Ми разом прожили п’ять років, а далі я вже вирішила, що годі з мене і ми розійшлися. Саша з донькою спілкується переважно через відео зв’язок, бо виїхав давно за кордон. У нас рівні стосунки, бо стільки років минуло і дитина спільна, то якось треба вже спокійно один до одного ставитися.
Але тепер у мене вже дуже багато запитань до мого колишнього, бо я побачила те, що вони сподівалися від мене приховати: так, ці двоє спілкуються! І я мало не впала!
Вони знайомі дуже поверхнево, може донька показала Саші, хто тепер її батько чи як, але факт той, що ці дві «кумасі» перемивають мені кісточки!
Толик виливає душу перед ним, Саша в курсі всіх наших непорозумінь, розраджує мого чоловіка, і я вам скажу, що дуже чітко описує, як я буду вести себе далі!
Я б ніколи не подумала, що я така прогнозована, але дивує інше – пройшло стільки років, а Саша пам’ятає мої звички! Знає, що мене не треба чіпати кілька годин, і якщо я не права, то я перша піду миритися, але краще аби таки Толик пішов першим, радить, які слова казати, на які слова я реагую, на які ні.
Пише йому, які я люблю страви, навіть, радив, який мені подарунок подарувати на нашу річницю.
А я ще так здивувалася приємно, що чоловік мене слухає, коли я кажу, що хочу, а виявилося, що там був мозковий шторм, де Саша наполягав на тому аби Толик пригадав, куди я його останній тиждень водила і перед якою вітриною зупинялася зі словами: «Яке гарне, але дуже дороге…».
Наче з першого погляду все так миленько виглядає, що двоє чоловіків спілкуються аби наша родина збереглася і треба їм обом медальку вчепити. Але тут мене цікавлять два питання – де ж тут справжній Толик!
Розумієте, це як писати домашку за дитину, а потім очікувати, що вона на контрольній роботі напише на «відмінно». Тобто, наче все добре, але прийде такий момент, коли прийдеться самому щось вирішити, без «підказки друга» і як мені тоді це оцінювати? Яку мені поставити оцінку чоловікові, а яку Саші?
А, по-друге, цікавить мене те, що Саша дуже мудрий заднім числом. Де ж ти був тоді, коли твоя мама приходила з роботи і починала мені говорити, яка я ледарка, бо не наготовлено на всіх їсти і байдуже, що в дитини зубки. Де ти був ті п’ять років, а тут мудрість на нього зійшла і з благими намірами лізе в нашу родину.
А ще думаю про те, як я маю далі реагувати? Робити вигляд, що нічого не знаю чи все розказати Толику, перед тим вислухавши, що телефон – то його особиста річ. Як би ви вчинили на моєму місці?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
