fbpx
Історії з життя
Я почала віддавати свій одяг подрузі, яка постійно скаржилася на бідність і брак грошей. При цьому багато речей в ідеальному стані, і їх можна було б продати, але я по своїй наївності вирішила зробити добру справу, і подарувати їх їй. Яке ж було моє здивування, коли я випадково в інтернеті натрапила на оголошення про продаж цих речей!

Схоже я часто стаю заручницею власного характеру і власної доброти. Річ у тім, що мене виховувала бабуся, яка прищепила мені сильне почуття співпереживання і жалісливість. Я звикла ділитися всім, що у мене є. Спочатку це була моя молодша сестра, якій я віддавала на перше прохання всі свої речі, а зараз – подруга.

З цією дівчиною ми познайомилися недавно, але через те, що я змінила місце проживання, інших друзів у мене тут поки ще немає. Подруга часто скаржилася на життя, і мені ставало шкода її. Її чоловік – військовий, який майже ніколи не буває вдома, і тому з двома дітьми їй доводиться справлятися самій (допомагає тільки мама, з якою у неї натягнуті стосунки). Грошей, за її словами, їх сім’ї вистачає тільки на їжу. Також моя знайома розповідала, що вже кілька років не купувала собі нового одягу і через бідність не користується косметикою…

Звичайно ж мене не залишили байдужою ці розповіді. Хоч я і заробляю небагато, але завжди намагалася її чимось пригостити, передати солодощі чи недорогі іграшки її дітям. Коли з’явилася така можливість – я почала віддавати цій дівчині свій старий одяг. При цьому багато речей були в дуже хорошому стані, і їх можна було б продати, але я по своїй наївності вирішила зробити добру справу, і подарувати їх їй. Яке ж було моє здивування, коли я випадково в інтернеті натрапила на оголошення про продаж цих речей… До чого виставлений був не один, і навіть не два предмета гардеробу, а майже всі, що я їй віддала!

Тепер не знаю, як на те, що сталося реагувати… З одного боку, всі ці речі мною були подаровані безоплатно, і подруга могла ними розпоряджатися на свій розсуд, але з іншого боку – я могла б і сама їх продати! Серед того, що я їй віддала, багато брендового і дорогого одягу, за який можна було б виручити непогану суму грошей…

Коли я думала, що допомагаю жінці, яка гостро цього потребує, то розлучалася з усіма речами без жалю. А зараз, знаючи що вона їх перепродує, у мене навіть закрадаються думки про те, що мене обдурили, і насправді подруга нітрохи не бідніша за мене… Може у неї бізнес такий – просити у людей подарувати їй речі, які потім можна буде перепродати? Найгірше в цій ситуації те, що я навіть почала саму себе обмежувати в коштах, щоб «допомогти» їй… Як взагалі у людини вистачило совісті брати у мене те, що їй не потрібно?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page