Був передноворічний тиждень. Я займалася своїми справами, коли почула дивний звук, ніби хтось ледь чутно стукав у двері. Мені навіть здалося, що я чую схлипування. Коли я відкрила двері, то побачила що на порозі плаче сіроока дівчинка, яка шукала маму. Пізніше я зв’язалася з її батьком, і коли він приїхав, була шокована тим, що відбувається.
Маленький гість.
– Дівчинко, до кого ти стукаєш? – запитала я, побачивши перед собою маленьку дитину. Вона стукала в двері квартири навпроти і весь цей час плакала.
– Я шукаю свою маму. Ви її випадково не бачили? – на мене дивились її сірі оченята. На вигляд дівчинці було років шість.
Я задумалась. Наскільки мені було відомо, квартира навпроти давно була порожньою, адже в ній ніхто не жив. Однак мені не було відомо чому, так як я заселилася сюди недавно.
– Ця квартира давно пустує, – повідомила я дівчинці.
Почувши це, дівчинка заплакала з новою силою і сіла на сходові сходинки.
– Тітонько, нам дуже потрібна мама! Тільки вона зможе все виправити. Тато сильно за нею сумує.
Я розгубилася і не знала, що робити. У мене не вийшло народити дитину, тому я й гадки не мала, як вести себе в подібній ситуації. Укласти в обійми і покликати пити чай? Навряд чи вона погодиться увійти в будинок до незнайомої тітки. Раптово я почула як дзвонить телефон в своїй квартирі, тому поспішила відповісти на дзвінок, попросивши незнайому гостю нікуди не йти. Однак, коли я повернулася, дівчинки ніде не було.
Хто ж мама?
Весь вечір я не могла перестати думати про цю дитинку. Я вирішила зателефонувати господині того дому та запитати, хто ж раніше жив в квартирі навпроти.
– Там уже давно ніхто не проживає, – сказала Наталія Павлівна, господиня будинку. – А що сталося?
– Сьогодні туди стукала дівчинка і стверджувала, що шукає маму.
Жінка притихла, немов згадуючи щось.
– Швидше за все це донька Даші. Але її вже давно немає в живих. Її чоловік залишився один з дитиною на руках, але потім він з’їхав. Тепер квартира порожня. До речі, зараз батько з донькою живуть неподалік. Якщо дівчинка знову прийде, відведи її до тата, – і жінка повідомила адресу.
Історія повторюється
Згодом я стала забувати цю історію. Я була охоплена повсякденною рутиною, працюючи цілодобово. Одного разу перед Новим роком я знову почула, як хтось тихенько стукає. Відкривши двері, я знову побачила ту дитину, заплакану і сумну.
– Що у тебе сталося? Де твій тато?
– Він вдома, я маму шукаю, – тихо сказала вона.
Згадавши, що у мене десь записана її адреса, я пішла за нею, а маля попросила почекати у мене в квартирі. Вона зайшла, озирнулася і присіла на стілець у передпокої. Коли я знайшла папірець з адресою, малятко вже міцно спало. Перенісши дитину на диван у вітальні, я подзвонила Наталії Павлівні.
– Вибачте, що знову телефоную. Пам’ятаєте історію про дівчинку, яка шукала свою маму біля порожньої квартири? Зараз малятко у мене. Я хотіла відвести її до тата, але вона заснула. Думаю, батько буде стурбований.
– Знаєш, Світланко, я живу недалеко від них. Зараз навідаюсь до них.
– Добре, – я поклала схухавку і замилувалася дівчинкою, поправляючи їй неслухняне пасмо.
Діти – щастя в домі
Я завжди мріяла про своїх дітей, але, на жаль, не судилося мені було обзавестися дітьми. Раніше у мене був люблячий чоловік, і згодом після одруження ми вирішили зaчaти дитину. Незабаром я завагітніла, але малюк нарoдивcя нe живим. Напевно, всьому виною був стрес, який я отримувала на роботі, працюючи практично без відпочинку.
Дізнавшись, що знову чекаю дитину, я звільнилася з роботи, але другого малюка я теж втратила. Після цього, як ми не старалися, завагітніти не виходило.
Незабаром чоловік від мене пішов. Зараз, як я знаю, у нього нова сім’я і він виховує доньку. Більше я не володіла жодною інформацією про нього. Мені це було ні до чого. Я навіть перестала спілкуватися з нашими спільними друзями і знайомими.
З тих пір я живу одна вже 7 років, перебираючись з одної орендованої квартири на іншу.
Несподівана зустріч
Занурившись в думки, я не відразу почула тихий стук у двері. Відкривши двері, я дуже здивувалася. На порозі стояв мій колишній чоловік.
– Сергію? Що ти тут робиш?
– Я прийшов за донькою.
– Ах, точно. Так це твоя дочка? Проходь, вона спить, – ми пройшли на кухню, я поставила чайник. Ось вже кого не очікувала побачити на порозі своєї квартири, так це його. Але життя іноді буває непередбачуваним.
– Ти впевнена, що ми тебе не турбуємо? Може, я краще розбуджу Лізу і заберу додому?
– Дозволь їй трохи поспати. Що ж у вас сталося? Вона вже кілька разів приходить сюди і стукає в двері квартири навпроти.
Сергій сумно зітхнув і почав розповідати:
– Кілька років тому ми жили в цій квартирі з Дашею. Вона отримала житло у спадок. Ми зіграли весілля, а потім оселилися тут. Незабаром Даша повідомила, що чекає дитину. Я був шалено щасливий. Я відвіз дружину в пологовий будинок. Вона плакала, переживала. Мені здається, вона ще тоді відчувала, що трапиться щось погане. Даша взяла мою руку і попросила подбати про Лізу, якщо з нею щось трапиться. Під час пологів почалися ускладнення, і дружину не вдалося врятувaти.
– Прости, мені дуже шкода, – я погладила Сергія по плечу. Він намагався тримати себе в руках, але сльози більше не могли триматися і текли по його щоках. Я зрозуміла, як йому бoляче прокручувати все це в голові.
Щасливий кінець
Незабаром в залі пролунав тупіт ніжок.
– Тату?
Сергій кинувся до дочки і притиснув крихітку до своїх грудей. –
Ліза, я ж турбуюся про тебе. Навіщо ти пішла з дому?
– Я хотіла маму зустріти.
– Ти обов’язково її побачиш, але пізніше. Пішли додому.
– Спасибі тобі, Світлано, ось мій номер, – Сергій простягнув мені свою візитку. – Дай знати, якщо Ліза знову прийде. Ми живемо близько.
– Звідки вона дізналася про цю квартиру? – поцікавилася я.
– Я показав, – зітхнув він.
– Я хотів забрати речі звідти, а дочка побачила фото Даші і тепер мріє побачити її. Я збрехав їй, що мама поїхала і скоро повернеться.
Вони пішли, але через декілька днів Сергій мені подзвонив. Ми стали більше часу проводити втрьох, ходили в кафе і кіно. Ліза прив’язалася до мене і навіть називала мене мамою.
– Світланко, – одного разу сказав Сергій, – переїжджай до нас, вистачить тобі кочувати по орендованих квартирах. Ліза постійно про тебе говорить.
– А що ти?
– Я, – він опустив очі і взяв мене за руку, – теж дуже сумую.
З тих пір ми живемо разом і виховуємо наше маленьке щастя – Лізоньку. Кожен день я дякую долі за подарунок, якому немає ціни – бути коханою дружиною і матір’ю. Хоча я малятку і не є біологічною матір’ю, але впевнена, що нестачі материнського тепла і любові вона тепер не відчуває.
Читайте також: Майже двадцять років живу з таємницею подруги, а її чоловік правди так і не знає
За матеріалами: syl
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
