Мої діти завжди довіряли мені. У мене їх троє: два сини та донька. Наймолодшого сина я народила в 37 років, із великою різницею в віці зі старшими. Я все життя працювала, але витрачала здебільшого на дітей і для затишку в домі, майже не думаючи про себе.
До заміжжя я любила подорожувати. Але після весілля все змінилося. Чоловік був людиною начебто непоганою: не мав поганих звичок, працював для дому, але мав складний характер.
Більшу частину вільного часу він присвячував своєму хобі – колекціонуванню рідкісних марок. Це забирало чимало грошей і часу: поїздки на виставки, закупівля спеціального обладнання для зберігання, обмін із колекціонерами.
Я ж відмовилася навіть від маленьких радощів: ні подорожей, ні відпочинку. З роками я зрозуміла, що багато чого з того, що я люблю, не подобається чоловікові, і заради спокою в сім’ї я відмовлялася від свого.
У 55 років, коли діти вже виросли і стали на ноги, я зрозуміла: не хочу більше так жити. На той час я саме вийшла на пенсію за вислугу років, але продовжувала працювати.
Одного дня я запропонувала чоловікові розлучитися. Я попросила лише двокімнатну квартиру в обмін на те, що залишу йому все: половину нашого дому, гараж, машину, його колекцію і все, що було пов’язане з нею.
Він погодився, адже наші стосунки вже давно стали формальністю. У листопаді я переїхала до своєї двокімнатної квартири з одним чемоданом. Це були порожні стіни, але я відчувала себе безмежно щасливою! Я поступово облаштовувала своє нове житло, замінила сантехніку, вікна, двері, зробила ремонт.
Зараз, через шість років після розлучення, я щороку їжджу на море, відвідую концерти та екскурсії.
Я маю двох кішок-сфінксів, які стали моєю радістю. Я зберегла теплі стосунки з дітьми, і тепер у моєму житті панує спокій. Це найкомфортніший період мого життя, і я нічого не хочу змінювати.
Заміжжя мене більше не цікавить – я прожила у шлюбі 33 роки, і цього було достатньо.
У вересні мені виповнилося 61 рік. Я вдячна собі за те, що колись зважилася на зміни, і тепер насолоджуюся життям.
