Я прокинувся з думкою, що це все мені просто наснилося. Звичайно! Звичайне сновидіння. Таке часто буває. Особливо під ранок… Коли ти вже, здавалося б, прокинувся, але все ще залишаєшся у палких обіймах сновиди. Дивно… Тоді це був надто реалістичний сон. Деталі… Пригадую деталі. І серце поволі холоне… В грудях стискає… Я просто пішов. Залишив тебе саму. А ти ще щось кричала мені вслід. Щось намагалася пояснити. Та це вже було зовсім неважливо. Зовсім неважливо.
Ми стояли на нашому улюбленому місці. Та й не лише нашому. Чимало пар знаходили красу в цьому напівзруйнованому будинку. У ньому була якась таємничість. Як і в тебе. Обожнював. Тебе…. Хоча рідко говорив це. Точніше взагалі не говорив. Соромився? Ні. Я не любив розмов. Вважав, що вони зайві. Для чого? Для чого ці словесні почуття? Кохання на словах… ? Смішно. Тепер мені смішно. Я був геть дурним. Стільки залишилося несказаним. Стільки слів… Можливо все склалося б інакше, якби я інколи казав тобі, як до нестями кохаю. Як паморочиться в голові від поцілунків… Як солодко пахне твоя шкіра. Якби ж я знав… Якби…
Йду на кухню… На вулиці лише починає світати. Не вмикаю світло. Воно мені не потрібне. Я люблю темряву… Так легше мислиться. Вмикаю свій старенький електрочайник. Беру улюблену філіжанку. Вона брудна. Геть брудна. Скільки ж було випито з неї. Чаю… КАВИ! Я люблю каву. Зараз там чай. Та що там чай, пакетик з чимось схожим. Та й кава тепер вже зовсім не кава. Порошок якийсь. Шукаю цукерничку. Ось вона. Теж брудна. Я давно не прибирав. Якось часу не вистачало. Робота. Та й ти любила мій безлад. Чую, як починає закипати чайник. Люблю цей звук. Навіть не намагаюся щось змінювати. Мені все подобається. Поволі, щоб не обпектися, п’ю цей напій. Терпкий… Без смаку. Та все ж це краще, ніж нічого.
А ти любила вранці варити для мене каву… Стояти у моїй картатій сорочці біля газової плити… І завжди щось наспівувати. А потім поважно приносити мені філіжаночку у ліжко… та цілувати у носа. І йти. Щоб потім знову повернутися.. Ти була моєю музою. Любив творити для тебе. А ти любила слухати мої божевільні оповідання. Я міг годинами фантазувати про тебе. Це щось схоже на хворобу. Хворів. Тобою… Точніше – любив хворіти. Так. Особливо коли падав дощ. Коли ми з тобою сиділи, взявшись за руки, під ковдрою, та просто мовчали. Приємно… Зараз теж почнеться дощ… Та це вже далеко не те. Без тебе… Скажи, янголе, я вилікуюся?
Знаєш, я б зараз все віддав за амнезію. Щоб не пригадувати. Не пам’ятати. Мізки – важка колода. Боляче. Ніколи такого не відчував. Досі у вухах лунає твоє «Забудь про все». Все так просто? Було б просто. Якби це був сон… Як мені здалося. «Забудь про все»… «Забудь про все»… «Забудь про все», – шепочу я. Забути? Хочу, та не можу. Занадто багато, чи занадто мало було зроблено, щоб забувати. Та й час потрібен.
Ти промовила ті слова. Можливо ти просто не обдумала їх.? Та й я теж просто пішов. Я б міг тебе вислухати. До кінця. Інколи моя гордість межує з пихатістю. Чи навпаки? Знаю, я просто подзвоню… І спробую вислухати до кінця. Можливо просто не зрозумів? У грудях стискає, коли зі слухавки лунає «Ваш абонент…». Та ні, мабуть все правильно. Хочеться провалитися крізь землю… Боюся розуміти. Мабуть… Чи просто чогось боюся. Чогось такого, що ще ніколи не мало місця у моєму житті.
Справжнє кохання. Втікав. І воно пішло від мене. А я навіть не встиг нормально спробувати… Яке воно на смак? Як твоє тіло? Знаю точно лише, що у голові паморочилося… Коли дивився тобі вслід, слухав тебе, коли посміхалася… Ти пішла. Я не бачу… Та й в голові чомусь більше не паморочиться. Лише серце боляче стискається…І в горлі шкрябає. Я забуду… Мабуть.
Потрібно зібратися з думками… Я зможу не чекати дзвінка… Зустрічі. А якщо й побачимося, то збрехати, що у мене все гаразд. Зможу!!! Ти не побачиш мого болю. У мене все гаразд. Справді…
Ще трішки пофантазую… Що ти поряд. Палко цілуєш у вуста… І шепочеш: «Кохаю», «кохаю», «кохаю»… Вдвічі сильніше стискається серце. Та вже не від болю. Просто важко розуміти, що це моя остання історія про кохання. Більше не дозволю нікому…. Ніколи… Ти зрозумієш, що втратила. Не зараз. Колись. А у мене все гаразд. І байдуже, що це брехня. У неї повірять… Я хороший актор. Ти теж повіриш. У мене все гаразд… Справді.
