У нас із чоловіком одна дитина, синочок Максимчик, 6 років, я щиро мрію ще про донечку, але чоловік не хоче.
Працюємо обоє, заробляємо гарні гроші, і річ у тім, що моя зарплата це левова частка сімейного бюджету, бо я заробляю більше за чоловіка і він не хоче жити на одну зарплату.
Великі витрати у нас ніяк не закінчуються: то машину міняли, то щось ще щось з техніки брали, відговорки словом.
Я просто хочу тут виговоритись. Я вже навіть заздрю тим дівчатам, чиї чоловіки мріють про дітей! З якими носяться, як із маленькими, коли вони при надії.
На жаль, у нас не так, я навіть будучи у цьому прекрасному стані, працювала як віл.
Взагалі свою роботу я люблю і не горю бажанням сидіти на шиї у чоловіка, просто хочу ще раз побути мамою малюка, такого милого, беззахисного, ще раз побути в відчутті прекрасного очікування, щоб споглядати як маля штовхає ніжками животик. Це ж такий прекрасний стан.
Це справді дорогого коштує! Дуже сподіваюся, що чоловік передумає! У кого була подібна ситуація?
Поділіться чим закінчилося?
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся