Я просто хотіла бути щасливою. Не за всяку ціну, звісно, але шукала різні шляхи – від знайомств через друзів до знайомств через всесвітню павутину. От саме в ній я й заплуталася, відколи розчарувалася в друзях друзів і не привернула до себе увагу поціновувачів театральних постановок, художніх виставок і музеїв, де я сподівалася зустріти духовно багатого чоловіка, та не вдалася до віртуального знайомства як останнього шансу вийти заміж.
Спочатку я намалювала собі ідеал мого супутника життя. Моє виховання не дозволяло мені бути прагматичною і меркантильною. Я нізащо б не хотіла бути дружиною багатія – чиновника і високопосадовця чи підприємця. З життя і кіно знала, що «багаті теж плачуть», що чоловіки – зрадники, дружини в спокусах, а діти-мажори втрапляють у халепу.
Я мріяла про спокійне життя, скромність у побуті, любов і довіру в стосунках, малювала в уяві тихі сімейні вечори, спільні прогулянки, походи на концерти і в театри. Саме таке життя було в нашій родині, таким зразковим сім’янином був наш тато. якого кілька місяців тому раптово не стало.
Бізнес і посада часто стають родинній ідилії на заваді, гроші і влада руйнують кохання, ведуть до зради. В моїх знайомих, у яких в матеріальному плані тільки пташиного молока бракувало, важко було морально задля багатства миритися з невірністю, приховувати негаразди й показувати на людях, як усе класно.
Як людина цілеспрямована, я вирішила до закінчення вишу уникати серйозних стосунків. Коли влаштувалася на роботу, поставила собі за мету активно шукати супутника життя, а не чекати з моря погоди. Найнадійнішим засобом я вважала знайомство з хлопцями через друзів. Було декілька гарних кандидатур, але тоді я була занадто перебірлива, каюсь, бо саме через це друзі в мені розчарувались і деякі навіть відвернулись.
Я не полишала надії зустріти інтелектуала в концертній залі філармонії, театрі чи на виставці картин, але бачила там переважно інтелігентні пари та елегантних дам бальзаківського віку. Щоправда, познайомилася я там із імпозантним паном, років на десять старшим за мене. Ми почали зустрічатися, та виявилося, що він жонатий, збирається розлучатись, бо не зійшлися з дружиною характером.
Скаржився, що вона дуже приземлена жінка, але терпіли одне одного до повноліття доньки.
Моя мама і молодший брат моїх стосунків з одруженим не схвалювали, але я вже дуже була закохана, щоб прислухатися до голосу розуму. Проте швидко зрозуміла, що дружину він і не збирається покинути, а я зовсім утратила голову від любові, зрадила своїм принципам, і правильно мені рідні дорікали. Докори сумління, пригнічений настрій та розчарування прийшли на місце солодких мрій і сподівань. Найближча подруга взялася мене з цього стану витягати, щоб, як то кажуть, клин клином вибивати.
Люда зареєстрували мене та ще й від мого імені написала. Я спочатку це сприйняла, як її несерйозну витівку, але тут від чоловіків посипалися пропозиції, і один пан мене таки зацікавив. Почалося листування і ,на диво, я швидко погодилася з зустрітися з Олексою, а ще швидше зважилася переїхати до нього жити, чим неприємно ошелешила маму і брата. А кого мені ще чекати, коли непомітно стукнуло двадцять сім.
Олекса був, здавалося, чоловіком моєї мрії. Він також любив театри, цікавився творами мистецтва. Моя подруга зі своїм чоловіком запропонували нам якось піти на прем’єру спектаклю. Олекса в той вечір стомлений повернувся з роботи і відмовився йти на виставу, ще й мене не пустив. З цього часу почалися мої поступки йому на кожному кроці.
Моєму коханому не подобався червоний лак на нігтях, бо занадто яскраво, і я користувалася тільки прозорим, був категорично проти салатів із майонезом, бо занадто калорійні, не схвалював зустрічей з подругою, бо в нас уже сім’я, ніхто інший нам не потрібен. Я готувала для нього тільки здорову їжу, а щоб мені на все вистачало часу наполіг, щоб я звільнилася з роботи.
Молодший брат просив мене не прогинатися так перед Олексою, але я в цьому не бачила нічого поганого, а навпаки – запоруку злагоди в родині. Подруга дорікала, що я перетворююсь на прислугу, але я ще була засліплена коханням і не давала собі звіту, що не так, адже задля спокою я всього-на-всього тільки слухаюсь чоловіка.
Прозріння моє настало, коли я повернулася від мами після того, як Олекса прийшов із роботи. Він метав блискавиці і роздавався громом, що дуже голодний. «Так їжі повний холодильник! Чому ж ти плов не розігрів?!». І тут понеслося: не для того він мене утримує, щоб самому їжу розігрівавати, а я десь вештаюся вечорами.
Вперше за кілька місяців Олекса підвищив на мене голос, але і востаннє. Мені згадалися слова молодшого брата, подружки Люди і перестороги мами. Дарма, що не прислухалася до них раніше. Прийшла на думку цитата з рубаїв Омара Хайяма, що «краще бути одній, ніж разом з ким попало».
