Єдиною була проблема – де жити. Справа в тому, що мій син досі жив зі мною, перебирав дівчатами, а далі все одно вертався до мене.
Все почалося з тієї розмови, коли я почала питати про плани Сашка на майбутнє.
– Сину, як там у тебе з Вірою?
– Мамо, та вже кінець.
– Як кінець? Вона ж так за тобою!
– Мамо, у неї є дитина від першого шлюбу, нащо мені такі стосунки.
Все пропало. Не бачити мені щастя найближчі пів року, поки син когось собі знову не знайде.
– Сину, тобі скоро тридцять три роки і треба вже думати про родину, де б тебе любили і догоджали. Ось з Вірою таку родину ти можеш запросто створити, бо вона буде тобі вдячна довіку, коли ти її візьмеш з дитиною. А там собі можеш і гуляти, вона тобі слова не скаже. Тим більше. ти казав, що вона смачно готує і добре заробляє.
– Та казав, але вона вічно про свою дитину говорить.
– І що? хай говорить, а не сподобається з нею жити, то розійдетеся і майно поділите.
– У неї своя квартира, я на неї права не матиму.
– Сину! У мне ідея!
І я розказала синові, як зробити так, щоб власність одного стала спільною власністю двох. Я ж про сина думала.
Одружилися вони і в мене все йде до заміжжя. Всі щасливі.
Син приглядів собі квартиру і Віра згодна, що треба купувати її, вже вони взяли позику і переїжджають на нове місце, як каже мені Павло:
– Ларисо, а чому б і нам не пожити в новій квартирі, а не у твоїй панельці? Давай продамо твою квартиру і я докладу та купимо поруч з дітьми гарну і простору квартиру? Знаєш. Мені в наш ліфт аж боязно заходити…
І так вже мене Павло вмовляв, що я погодилася.
Купили ми квартиру недалеко від сина, я помолоділа на десять років, все мені подобається, навіть те, що замість світильника поки лампочка висить.
Але десь через пів року каже мені Павло:
– Я не можу з тобою далі жити.
Він подав на поділ майна і йому віддали половину за квартиру, яку я купила на свої гроші. І так у мене не стало ні квартири, ні чоловіка.
А далі до мене й син прийшов з речами:
– Віра подала на поділ, довела, що гроші за квартиру вона вклала свої і мені нічого не дали. Нащо ти, мамо, мене такого нарадила? Ці пів року я провів наче в якомусь тумані і не так вже мені вона й догоджала. Як ти розказувала, тільки про свою дитину й говорила.
А далі ще почав висловлювати претензії, що я дала себе навколо пальця обвести, а він хоче жити в своїй кімнаті, на своєму ліжку спати і мати свою ванну. Звичайно, ми ж поки в гуртожитку живемо, мені стало грошей тільки на кімнатку тут.
Чому доля так до мене повернулася? Я ж просто хотіла щастя для себе і свого сина?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
