– Я прийшов до тебе, бо відчуваю себе таким жaлюгідним і нікчeмним, що мені не хочеться жити. Всі навколо твердять, що я нeвдаха, тюxтій і ідіoт. Прошу тебе, Майстер, допоможи мені! Джерело
Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів:
– Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі.
– З задоволенням, Майстер, – пробурмотів той, з гіркoтою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.
– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелике кільце з гарним каменем.
– Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати це кільце, щоб віддати борг. Постарайся взяти за нього побільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Скачи ж і повертайся якомога швидше!
Юнак взяв кільце і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати кільце торговцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар.
Але варто було їм почути про вартість, як вони тут же втрaчали до кільця будь-який інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таке кільце і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.
Почувши слова старого, юнак засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра ні в якому разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши кільце добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Пригнічений невдачею, він увійшов до Майстра.
– Майстер, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би виручити за кільце пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше ніж на золоту! А стільки це кільце не варто.
– Ти тільки що вимовив дуже важливі слова, синку! – відгукнувся Майстер. – Перш ніж намагатися продати кільце, непогано було б встановити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи-но до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце. Тільки, що б він тобі ні відповів, що не продавай кільце, а повертайся до мене. Юнак знову скoчив на коня і відправився до ювеліра.
Ювелір довго розглядав кільце через лупу, потім зважив його на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака:
– Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але, якщо він дасть мені час, я куплю кільце за сімдесят, враховуючи терміновість угоди.
– Сімдесят монет ?! – юнак радісно засміявся, подякував ювеліра і щодуху пoмчав назад.
– Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь молодої людини. І знай, сину, що ти і є це кільце. Дороге й неповторне! І оцінити тебе може тільки справжній експерт. Так навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?
