Якщо у інших людей пенсія – це час відпочинку і підготовки до тихої і спокійної старості, то моя пенсія аж ніяк не така. І всьому виною моя помилка, допущена ще у вісімнадцятирічному віці. Через мою безглузду закоханість в красеня, який не знав міри у випивці, все моє життя пішло під укіс. Досі я пожинаю гіркі плоди. Коли він почав мотати термін, я вже була при надії.
Життя молодої матері-одиначки зовсім не було схоже на рай. У круговерті з виховання дочки і заробляння на шматок хліба я не бачила життя. Мені було дуже складно, і я не встигла помітити, як моя дочка почала випивати. Я намагалася з цим боротися, але безуспішно, мабуть батьківські риси дали про себе знати. Щоб все це припинити, я виставила доньку за поріг в надії, що та злякається і виправиться.
Дівчинка ж знайшла собі не пильну роботу, орендувала квартиру і там продовжувала все те, що й дома з товаришами по чарці. Вона все більше і більше ставала схожою на безхатька. Незабаром ми зовсім перестали спілкуватися. А ще через три роки мене викликали на засідання суду, де запропонували взяти опіку над однорічною онукою, яку дочка забула в парку. І це було не вперше.
Мою дочку позбавили прав на виховання, а я стала опікуном. Я присягнулася собі, що врятую цю дитину і дам своїй онучці гідне майбутнє. Спочатку я непогано справлялася, але ось я на пенсії, а моїй онучці чотирнадцять. І знаєте що? Вона вже стала на шлях матері. Періодично вона втікає з дому, а я ходжу районом і шукаю її до пізньої ночі.
Я стільки сил вклала в це дитя, а вона йде по стопах своєї матері. Що не день, то у нас нові “пригоди”, з’ясування стосунків, а потім ця дівчина тікає з дому. Я вже не така молода і у мене абсолютно не залишилося сили, щоб з нею боротися. Ви можете подумати, що я безсердечна, але мені в голову все частіше приходять думки про те, щоб відправити внучку в сиротинець. Просто мені здається, що там зможуть впоратися з цим завданням. Все-таки там працюють педагоги, досвідчені люди, які знають, як виховувати важких підлітків. У мене ж зовсім сили вже не залишилося на це випробовування, я боюся, що дуже скоро дівчинка повторить долю своєї матері.
До її повноліття залишилося чотири роки, стільки я не витримаю. Мені хочеться спокою і тиші, а замість цього я день у день намагаюся приструнити важкого підлітка. Нещодавно я сказала внучці, що якщо вона не перестане пити і гуляти ночами, то я просто напишу відмову від неї. Я очікувала, що вона злякається і задумається над своєю поведінкою, але вона почала говорити мені, що я ніколи її не любила і тільки діймаю її все життя; що я вигнала її маму і та через це вона вибрала неправильну дорогу в житті.
Мені було дуже важко це слухати. І я все більше стверджуюсь в думці про те, що сиротинець – це єдине правильне рішення. Ну що мені з нею робити? У мене просто більше немає сили її переконати…
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
