Коли я вперше побачила Віктора в тітки, то лиш одна думка майнула – ось тепер так і буде надалі, лише такі чоловіки, і такі зустрічі. Я розуміла, що тітка від щирого серця намагалася мені влаштувати особисте життя, тому вирішила поводитися чемно.
Віктор запропонував прогулятися і тітка з мамою щасливо переглянулися.
– Йди, Віточко, ми з Іринкою побудемо.
Іринка – то моя донька від першого шлюбу. Далі у мене ще були стосунки, але все якось не виходило і я вирішила й надалі не пробувати аби маму не бентежити. Вона у мене чомусь так вихована, що має бути один чоловік і все. Тому й заміж більше не вийшла, коли тата не стало.
А я ж теж була певна, що мій перший чоловік Юрко, що він у мене назавжди. Але він почав гуляти чи не з перших днів, казав, що може собі дозволити, то жінка має сидіти вдома, а от чоловік ні.
Як ви зрозуміли, з таким маминим вихованням я продовжувала закривати очі на такий шлюб, думала, що йому набридне і він буде знову тим, яким був до весілля. Але ні і це почало впливати вже й на мене.
Бліда і змарніла я вернулася до мами. Та була вражена і так само почала дуже переживати, так само змарніла, бо вважала, що в двадцять п’ять я буду самотня довіку.
– Мамо, ще трапиться мені чудовий чоловік.
– Ой, доню, у тебе ж дитина, коли це він трапиться?
Але я вірила і таки трапився мені Вадим, гарний, як і Юрко, казав, що ніколи мене не покине і ні на кого не проміняє. Мама дуже за мене зраділа, але далі я почала помічати, що вже дуже Вадим заглядає в чарку. Просила його зупинитися, але він вважав, що у нього все гаразд і я перебільшую.
І знову я чекала, що все налагодиться, бо як йти до мами знову? Як знову бачити її очі?
Але таки прийшлося прийти і вже я вирішила, що з мами досить. Так, саме з мами, а не з мене.
І ось в тридцять п’ять мама вирішила з тіткою, що пора мене з кимось зводити і ось звели з Віктором, який взагалі не мій типаж. Але що не зробиш заради мами?
– Віктор і Віта, ви справжня пара!, – мама не могла натішитися, що я виходжу заміж.
Я погодилася аби маму не тривожити більше. Віктор виглядав на спокійного чоловіка без шкідливих звичок, то чом би й не спробувати?
Весілля було скромне, чоловік не змінився після весілля за що я йому була дуже вдячна. Далі у нас ще одна донечка на світ з’явилася і тут я вже в повній мірі оцінила підтримку та допомогу Віктора. Він залюбки мені допомагав, взяв не тільки на себе роботу, але й частину хатніх справ. Підтримав мене, коли я вирішила вийти на роботу, коли Оленці було лише рік, казав, що у щасливій родині має бути щаслива мама.
Так, що у мене все добре, я щаслива, хоч і не сподівалася цього. Кажуть, що з лиця воду не пити і це виявилося правдою в моєму випадку. Та й допомога мами і тітки теж дали своє і я сподіваюся, що мама так само задумається чи не відкрити своє серце комусь, адже вона ще гарна жінка і не має бути самотня.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
