Я себе до цих пір питаю – чи вчинила б я так, якби була молодою? Коли мудрість бере гору над гордістю, чи, як тепер кажуть, самоповагою. Але можу сказати лиш одне – я не пошкодувала, що тоді вчинила так

Я заходилася в дівках, як казала моя бабуся. Вже дійшло до того, що й на вулицю не маю з ким вийти, далі й в клуб вже не йду, бо подруги мого віку дітям уроки пояснюють, а далі вже й махнула рукою – значить, так і буде.

І ось в тридцять вісім років я зустріла дуже хорошого хлопця, який одразу запропонував одружитися.

– Що ми будемо чекати та придивлятися? Ти мені подобаєшся і на тому все. Що скажеш?

– Я згодна, – сказала я, бо мені Сергій також подобався.

Почали ми жити у нього, все було просто чудово. я мріяла про те, що от-от у мене буде дитина, але з кожним місяцем цього не відбувалося. Лікарі наговорили багато чого про здатність Сергія до батьківства і він взагалі аж в характері змінився. Дуже він перемінився був в той період і мені здавалося, що я вже не знаю того, хто зараз біля мене.

Але потім якось йому перейшло і ми знову почали жити, як і жили до того. Я подумала, що Бог дав мені чоловіка і не дав дитину, бо або одне, або друге. Ще шукати якогось чоловіка в своєму віці я вже не хотіла, адже мені було добре з Сергієм, а приводити на світ дитину бозна від кого, щоб вона була, а далі що? Як її ростити одній і чи мало прикладів, коли жінки, які «народжували для себе» потім не могли справитися з дітьми і старість доживали в самотності.

А ми будемо удвох з Сергієм.

Так я себе переконала і викинула всі надії.

І ось одного разу прийшов додому Сергій з хлопчиком.

– Лілю, це мій син. Вибач мене, я дуже перед тобою завинив, але просто не знаю, що робити далі.

Чоловік сказав, що тоді вирішив перевірити наскільки правдиві висновки обстежень і піддався на чари співробітниці. Вона давно хотіла з ним бути і скоро сказала, що при надії, але Сергій наполягав на тесті, тому мусив дочекатися появи малюка. тест все підтвердив і він вже нічого не розумів, адже йому давали мало шансів, а тут дитина і його!

– Я їй сказав, що не планую з тобою розходитися, але дитину буду забезпечувати. Вона надіялася, що все переміниться, але повір, то був перший і останній раз. Я каюся, що так вчинив з тобою, але я радий з іншого боку, що у мене є син.

Я вийшла з хати і довго не верталася, бо мусила подумати. Суперниці набридло чекати і вона недавно вийшла заміж, а дитина їй тепер не потрібна і вона віддала сина на виховання до батька.

З одного боку, Сергій вчинив так, як не мав чинити і як неприпустимо чинити, але з іншого боку, тепер у нас є дитина і я певна, що чоловік мене любить. Я вирішила пробачити.

Більше Сергій не давав мені приводів сумніватися в ньому. Ми усиновили Олежика і виховали його, дали освіту, тепер він вже одружений і часто до нас навідується.

Я з нетерпінням чекаю на онуків, а він тільки сміється:

– Мамо, ну що ти так нас підганяєш? Ми ще хочемо для себе пожити?

Так, він каже мені «мамо», бо це моя найулюбленіша дитина. А якби тоді я відмовилася від нього? Мені про це навіть не хочеться думати, бо скільки радісних моментів він дав мені пережити, скільки любові відчути, то просто неймовірне щастя.

– Ти надто швидко виріс, синку, я не встигла тебе налюбитися, а от вже онуків я з рук не булду спускати!

Кажу і вже мрію про них. щоб були схожі на мого синочка і трішечки на батька.

І от тепер я думаю, що колись би таку жінку осудила, сказала, що вона не має самоповаги, та й про чоловіка теж би наговорила. Але обставини бувають дуже різні, тому всіх під один гребінь чесати не можна.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page