fbpx
Історії з життя
Я – Семен, мені 54, ось уже два роки, як не стало моєї Алли, я думав, що і мене не стане разом з нею в один день, але вона мене обманула

Я тепер один і мені кажуть, що треба жити далі, знайти жінку і жити з нею, але я розучився бути кавалером, залицятися, мені всі ці справи зовсім не до душі.

Я написав в анкеті свої побажання, описав Аллу, але мені пишуть зовсім інші, вони хочуть, щоб у мене був будинок, заробіток від 100 тисяч у місяць і невтомність.

У мене ніколи не було таких грошей, наша дача не тягне на дім, у якому все у мармурі, і немає басейну, ми завжди ходили на ставок або на великах їхали, я не їздив з Аллою в Туреччину, а взимку на лижі, у мене в вухах волосся, я не роблю педикюр і стрижку бороди, Аллу все влаштовувало, а тепер я навіть не знаю, як відповідати викликам часу. Мені пишуть лікарі і учитель, невже вони тільки і роблять селфі своїх ніг на островах Зеленого мису, я в збентежений, я, напевно, щось не розумію, мені потрібна подруга для життя, я хочу дожити з нею до старості, я не вимагаю від жінки щоденних делікатесів і не прошу її прасувати постільну білизну, хіба не можна жити, як нормальні люди.

Я випав з колії, я думав, завжди є люди, яким не вистачає близької людини, НЕ спонсора, просто людини, щоб два дроби, розгублені на дорозі життя, з’єдналися в одне ціле.

Можливо, я перебільшую, але поки я дивлюся фотки претенденток, на їх вбрання і пози, на їх вимоги до мене з 25 пунктів, де я всюди повинен.

Я – Семен, моя Алла ж мене підманула, залишила мене на півдорозі, я в розпачі, вона не повинна була так вчинити.

Автор: Валерій Зeленогорский.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook