Я спочатку посміялась, бо де чекаєш від дорослого чоловіка того, що той раптом стане забобонним? Та от, коли вже зібралась їхати по діда Ілька, а Вадим горою у дверях став: “Або я, або він. Діда я люблю, але й ти мені потрібна”.
Як реагувати, а головне: що робити, я просто не знаю. Ніколи не думала, що дійде до такого, бо де чекаєш від розсудливого чоловіка таких раптових змін у бік забобон?
Вже я пообіцяла діду, що приїду за ним минулої неділі, вже той зібрався і чекав, а чоловік став на дверях і все тут, нікуди не пускає. Каже, що я йому дорога і через діда втратити ще й мене після всіх не хоче.
А справа ось у чім. Мені 25 і на світі ще є мій прадід – дід Ілько. Нині дідусеві 96 і як на те – почувається він на свої роки досить таки добре.
Звісно, не стрибає і не бігає, але от так нога за ногою при доброму здоров’ї і ясній пам’яті – ходить по білому світові. Нині він сам залишився і так склалось, що серед усіх родичів лиш я і є – його правнучка.
Спочатку не стало моєї прабабусі. То було дуже давно, ще діду не виповнилось і 30, як жінка у засвіти пішла. Ростив він мою бабусю сам і хоч мав багато кандидатур на роль дружини, а поки бабусю заміж не віддав, не одружився.
Ще троє жінок після прабабусі мав дід Ілько і всі вони пішли у засвіти кожна зі своєї причини. Коли ж остання його дружина – бабуся Текля, вже у роках пані, покинула цей світ, моя бабуся забрала свого батька до себе, аби доглянути.
Та от ще дід коло доньки ходив, бо швидко вона згасати почала. Провели ми бабусю мою в останню путь і вже мама моя продавши будинок бабусі забрала діда Ілька до себе.
Вже я була в останніх класах, як дідусь переїхав до нас жити. Десять років він був у нашому домі, вірний помічник і найкращий мені друг. Бачте, дорослі вічно зайняті, а дідо все зі мною. Разом ми і на риболовлю ходили, і що майструвала я з ним у гаражі, друзями ми стали справжніми.
Заміж я вийшла і переїхала в місто, а дід із мамою залишився. Та от, мами моєї не стало три місяці тому і дід знову сам залишився. Живемо ми із чоловіком у міській квартирі, яка мені дісталась від діда Ілька – належало те житло одній із його дружин.
Ну скажіть, де буде душа знаючи що там дідусь у 96 сам один у хаті. Ніби і при розумі і при здоров’ї, але бачить не надто добре, а в нас у домі все на газу. Мало що.
От я й надумала дідуся свого забрати, але, чоловік мій проти категорично. Чи сам вигадав, чи свекруха йому підказала, але ж бачте чоловік свято увірував у те, що поява діда мого означатиме тільки те, що він скоро стане вдівцем:
— Прабабуся твоя, троє його дружин, бабуся і мама твоя, а тепер ти? Не дозволю, не сироти дітей, не буде так.
І сміх і гріх, але це у нього серйозно. Як тепер бути я не знаю, бо сам дідусь залишатись не може, а де знайти людину, яка б могла із ним жити, бо навряд я заспокоюсь якщо будуть до нього заходити тричі на день. Мало що?
От як вийти із цієї ситуації, підкажіть. Могла б я взяти і привезти діда на чоловіка не реагуючи, бо це мій дім, та от нащо аж до такого доводити?
Чи все ж доведеться?
Головна картинка ілюстративна.
