Я стала успішною рестораторкою й вирішила пожити трохи для себе: відвідувати драмтеатри, ходити на концерти, словом, духовно збагачуватися. Витрачати час на побут: прання, прибирання – не мала вже ніякого бажання. Могла собі дозволити найняти хатню помічницю, тож написала оголошення, й на нього досить скоро відгукнулася молода жінка, що недавно приїхала з малого містечка в Київ

Скільки зусиль мені коштувало досягти в житті всього, що в мене є зараз. Я була старшою в родині. Коли вийшла заміж, жила якийсь час у сім’ї чоловіка. Та назвати це життям із владною свекрухою і моїм благовірним, ще тим маминим синочком, було неможливо. Тільки й радості, що від синочка Іванка й добродушного свекра Івана Григоровича, який допоміг мені і працевлаштуватися на високооплачувану роботу, і з оформленням іпотеки завдяки заставі його автомобіля, про яку ніхто не знав.

Коли я подала на розлучення й переїхала з дитиною на власну квартиру, Іван Григорович, остерігаючись крутої вдачі своєї дружини й сина, зрідка, і то таємно, приїжджав підтримати нас грошима й побавити малого Івасика. Як свекра не стало, я сама ростила сина, допомогла йому здобути гарну юридичну освіту, придбала для нього житло.

Я стала успішною рестораторкою й вирішила пожити трохи для себе: відвідувати драмтеатри, ходити на концерти, словом, духовно збагачуватися. Витрачати час на побут: прання, прибирання – не мала вже ніякого бажання. Могла собі дозволити найняти хатню помічницю, тож написала оголошення, й на нього досить скоро відгукнулася молода жінка, що недавно приїхала з малого містечка в Київ.

Поліна, так звали мою помічницю, відразу припала мені до душі. Ми розговорилися. Її доля трохи нагадувала мою. Жила з чоловіком у свекрів. Вони були дуже заможні, мали чимале господарство, продавали все, що вирощували, але працювати треба було з ранку до вечора, та все одно їм важко було догодити. Чоловік жодного разу не заступився, більше того, включав ревнивця, коли Поліна торгувала продуктами на ринку й спілкувалася з покупцями-чоловіками. Народження Ганнусі не принесло в родину більше спокою й миру. Невістка мала й далі гнути спину, а свекруха, що вже в літах, – бавити внучку.

Жити біля свекрів Поліна більше не хотіла, просила чоловіка купити квартиру, адже гроші в них були, але він був непоитний: навіщо, будинок у них великий, всього в них вдосталь, тільки дружина не рветься до праці, мабуть, проворнішу треба шукати. Поліна дочекалася, поки Аня закінчить перший клас, таємно зібрала речі й непомітно поїхала з донькою на вокзал. Хтось їй радив, що в Києві легше з роботою, що тимчасово оселитися можна й в гуртожитку.

Я помітила, що Поля знов переглядає оголошення, мабуть, шукає додаткового підробітку. І згадався мені знайомий, що жив у сусідньому будинку. Він часто заходив у мій ресторан, інколи ми навіть розмовляли з ним про життя. Його дружина з їхнім єдиним сином поїхала до свого батька в Канаду та й вирішила там залишитися на постійне проживання. Сергій Іванович, про якого я веду мову, не хотів покидати рідний Київ задля Торонто, повернувся в квартиру батьків, але сумував за рідними. Я й порадила йому такий спосіб життя, який я веду: ходити в філармонії й театри, музеї та на виставки, а свій побут полегшити за допомогою хатньої робітниці. «І вікна вам помиє, і прибере, скажете, то й вечерю приготує. Можу вам порекомендувати свою».

О, якби ж я знала, що з цього вийде, нізащо б не рекомендувала. Сергій був трохи молодший за мене, але я вважала, що можу йому сподобатися. Красива, успішна, незалежна. Але він закохався в Поліну, на п’ятнадцять років молодшу. Щоправда, кілька місяців вона в нього працювала, а коли він дізнався, що Поля живе з дитиною в гуртожитку, запропонував жити в нього, а ще через кілька місяців освідчився їй. Поліна також його покохала. Я бачила її сяюче обличчя й трохи ревнувала. Вона продовжувала працювати в мене, бо не хотіла жити за його рахунок.

Поліна закінчувала прибирання, коли задзвонив її телефон. Від фрази, що прозвучала в слухавці, Поліна випустила з рук мою улюблену кришталеву вазу. Я зрозуміла: сталося непоправне. Сергій ніколи не скаржився на серце. Але воно його підвело.

Зі своїх заощаджень Поліна організувала прощання. Наступного дня прийшла Сергієва молодша сестра і заявила: «Квартира моя. А ти збирай речі». «Віро, я при надії, – Поліна спробувала викликати хоч краплю співчуття, – а ти ж маєш де жити». «А квартиру здаватиму, ти ж ні на що не розраховуй без штампа в паспорті», – Віра поставила крапку в розмові.

Що залишалося Поліні, як не переселятися знов у гуртожиток? І я, на свою голову, попросила свого сина, як юриста, розібратися в цій ситуації. Знала б я, чого мені коштуватиме моя доброта.

За рішенням першого суду, Поліна знову мала право проживати в квартирі, але квартира не належала їй. На неї матиме право спадкоємець Сергія. Але це має бути доведено у відповідній установі. Здавалося б, все, справа часу. Але мій син закохався в цю Поліну, хоч вона старша, має доньку, чекає поповнення. Тоді я дала їй зарплату й сказала більше не переступати поріг мого дому, не бачитися з Ванею: він молодший за неї, перспективний адвокат, у нього все життя попереду, хай вона не зав’язує йому світ.

Поліна твердо мені пообіцяла не зустрічатися з моїм сином, пішла додому пакувати речі, щоб повернутися в рідне місто. Іван перестав зі мною спілкуватися, не відповідав на дзвінки. Мені нестерпно було бачити його таким. А ще я задумалася, якщо Поліна готова пожертвувати столичною квартирою задля мого спокою, задля кращого майбутнього Вані, значить, вона його по-справжньому кохає. Я сама пішла до нього на квартиру.

– Ваню, якщо ти так її любиш, поїхали скоріше до неї, щоб встигнути до її від’їзду.

Ми ледь не спізнилися: Поліна вже зателефонувала Вірі, щоб повернути їй ключі. Але Віра несподівано передумала боротися за квартиру, і Поліна сиділа на валізах, не знаючи, що їй з тими ключами робити. Вона дуже здивувалася, побачивши нас, і не зразу відповіла згодою на освідчення Вані, настільки була розгубленою, але погодилася залишитися в Києві й піти до мене на роботу.

Зараз я щаслива бабуся Ганнусі й Сергійка, а кого носить під серцем моя люба невістка Полінка – стане для всіх  сюрпризом.

You cannot copy content of this page