fbpx

Я стільки для невістки старалася, стільки сил вклала, а вона й бровою не веде, що її родина рушиться. І так мені видається, що ще й тому рада

Ми живемо в селі, маємо великий будинок і велику господарку. Все треба порати і до всього дивитися. Мій син вже давно переріс той вік, коли вже можна вказувати з якою дівчиною женитися і я подумала, що він вже собі візьме дівчину, яку буде любити.

Де ж я знала, що він внадиться до розлученої жінки та ще й з дитиною! І то кожного вечора до неї біжить, а додому під ранок плететься. І що вона собі думає? То хіба так порядно робити?

Не хочу я в себе в хаті мати ніякої Марти і тим більше її дитини. Я хочу своїх онуків. А син затявся, що або та Марта або ніхто.

Хіба я не знаю, як то буває – поки ходиш, то найкраща у світі, а як женишся, то знову шукаєш, де краще. Отак і тут буде.

Йому треба дівчини порядної, де не швендяють до ранку кавалери.

І була така родина, і була мені на приміті така дівчина, хоч родина й багатодітна, але зразкова: батьки щонеділі в церкві, навколо дому – чистота. В домі теж все скромно і чисто. Чому б таку за жінку не брати, яка вже навчена до роботи і порядку?

Я вирішила діяти хитро і попросила прийти до мене Настю помогти мені перебрати квасолю, бо я налущила всілякою в одну купу. І отак вона перебирала, а прийшов син з роботи та й придивлявся до дівчини. А я тоді з хати і підперла ззовні, що вийти можна лише через вікно.

Вернулася я додому пізно ввечері і відперла хату, як стоїть вся сполохана Настя і син теж здивований. А я ту новину й понесла до батька Насті:

– Давно моєму Миколі Настя подобається, а тут затрималася трохи я, а двері заклинило, але я певна, що між ними нічого не було, бо мій син не такий.

Після таких слів батько Настин зблід, мати теж, бо ж бозна-скільки дівча було з хлопцем в хаті. Звичайно, що пішов він з моїм сином говорити, що треба женитися, бо він не дасть отак з донькою себе вести.

– Женися, сину, – казала я, – То порядна дівчина, а до своєї по ночах ходити, то й далі будеш, як аж так тобі це любо.

Син ходив похмурий, але як з усіх кутків йому кажуть, що Настя його любить дуже, а батько її каже, що як не жениться, то буде йому, ой, як буде.

Женився син і почали вони жити, наче все добре, навіть, онучку мені подарували. Я така рада, слів нема аби сказати, як я рада!

А потім почала я помічати, що син й далі зранку приходить. Я до невістки, а вона спокійна, мов камінь:

– У мене власна хата, дитина і є вдосталь їсти й пити. Чого мені ще треба? А як ваш син так хоче гуляти – я його біля себе не триматиму.

Я за голову вхопилася! Та хіба жінка таке скаже, яка любить?!

– Я його не люблю і заміж вийшла, бо батько геть не хотів мене слухати. Але тут мені краще, бо й роботи менше і за дітьми глядіти не треба.

Я такого ще не бачила. Вона рада, що у неї дітей не десятеро і не планує це змінювати, бо їй набридло інших няньчити. Я не знаю з якого боку хапатися за те аби порятувати нашу родину, а вона й рада, що чоловік вдома не ночує.

Як мені все виправити, бо до того дійде, що син приведе в наш дім Марту. А я ж це все затіяла якраз для того аби цього ніколи не сталося!

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page