Я стіною стала перед дверима і ні руш. Сказала, що не дозволю того зробити і край. Так хочеться їй щастя, то най має, але дім продавати я не дозволю, хоч що мені кажіть. Мама хлипає, брат, аж багрянцем пішов, а покупці тупцюють і не знають, як бути.
Мені нині дуже дивно чути від родичів, що я не надто хороша донька і, що я про маму рідну не дбаю. Якраз я маму люблю і саме турботою про її добробут і продиктований кожен мій крок. Самі посудіть, чи ж я не права?
Мама моя сама нас із братом на ноги поставила. Тато у нас був, та то лиш назва і по-батькові, бо він більше із друзяками за комір заливав, та хропів на веранді, ніж був саме Татом.
Так його ота звичка і забрала одного морозного ранку. Ну а мама більше заміж не виходила, все казала, що на її вік “жіночого щастя” стало з головою і вона більше під вінець ні ногою.
От так і жили ми втрьох – я брат і мама. Ми ніколи не мали вільної хвилини, кожен був при ділі. Змалечку ми із братом мамі допомагали і то було само-собою зрозуміло. Мама працювала, а ми із братом і біля корови і біля худоби і в домі порядок і на кухні в каструлі повно. Все робили.
Та й коли ми виросли маму не полишили. Не могли фізично, так фінансово підтримували. Брат працював і я. Частину отриманого мамі передавали. Коли сім’ї свої створили, так приїздили і мамі все робили, що потрібно.
Ну а тут – новина. Мама ж моя захопилась вирощуванням курей декоративних. Я сама вперше те побачила, але виявилось, що існують кури пухову. Пухнасті, як коти. Маленькі, бавлені ручні і такі вже гарні, що як побачиш, то хай ти житимеш у квартирі на двадцятому поверсі, а те чудо тобі потрібно буде.
Спочатку – хобі. А згодом мама моя вже й заробляти почала на тому. Так вони із Дмитром і познайомились. Спілкувались, потім він приїхав на день, на три, на тиждень, а вже чую – мама до нього переїхала жити.
Три роки вони собі в парі живуть і своїх курочок вирощують. Я не раз на гостині там була – ніби добре все, ніяких нюансів. Не було до минулого тижня. Бачте, надумала мама нашу хату в селі продати і вийшовши заміж за того Дмитра – ремонт у домі його “для себе” зробити. Ну аби і зручності. і котел, і старість в радість.
Так, я проти цієї ідеї. Кохання коханням, але нащо дім продавати? Стала на порозі всі перспективи обмалювала мамі і її кавалеру. А, як що не так, то куди мама піде:
— А ти не приймеш? – запитує брат, який на стороні мами і в усьому її підтримує. – Не заслужила вона щастя? Не варта життя у парі, хай і в 70?
Так варта, але не ціною дому, родового нашого гнізда.
Ну от скажіть, ви б не були проти такої ідеї. Підтримали неньку, дозволили таке зробити на старості років? Хто ж з нас правий: брат, а чи я?
