Коли вона привела знайомитися Вадима, то він мені не сподобався. Бо вже такий улесливий, що аж млосно. І не дивно, що Олеся йому розповіла про свою квартиру, адже такому всі секрети видаси, варто лише йому цього захотіти.
– Дитино, навіщо ти йому про квартиру розказала?
– Бабусю, у нього є власна, то я й не переживаю. У нього своя, а у мене своя.
– Ага, дуже мені цікаво звідки він має квартиру?
– Батьки подарували.
Ну, якщо так, то добре. Одружилися вони, весілля було скромне і от якось мені Олеся каже:
– Бабусю, а можеш попередити квартирантів, щоб вони виїхали, бо ми хочемо там жити.
– А що таке? У Вадима ж квартира власна?
– Так, але його молодший брат теж женився і тепер нам нема де жити.
Я тільки руками сплеснула, виходило, що квартири у кавалера нема, а як співав… Ні, я не чекала, щоб хлопець мав квартиру, тим більше, з такими цінами, але я хотіла аби хлопець бодай не молов язиком, мов помелом.
Ну, живуть вони й далі, як ту Олеся знову мені каже:
– Ба, а ти можеш свою квартиру продати і переїхати жити в село? Там хороший будинок, а ми плануємо дитинку і хочемо зробити сучасний ремонт і купити машину. Ми будемо до тебе в село приїздити і привозити тобі дітей. Так буде чудово!
Отакої, моя тиха і добра онучка вже говорить ті слова, як їй в голову вкладає цей молодик. Тобто, самому заробити на ремонт і машину, то ні, але в бабусі забрати – то давай і вже.
– Чого ви так реагуєте, – каже він мені, – ми ж вас на вулицю не викидаємо! Ваша хата в селі добра, там є опалення і газ, що ще хотіти в вашому віці, як не порпатися в землі?
Зять натяків не приховував, мовляв, скільки там того життя – звикай до землі. Щось пояснити онучці, то вона й не повірить, що її любий чоловік щось собі помишляє, скаже, що бабуся з розуму вижила.
Тому я прийшла до них в гості в неділю і кажу:
– Діти, у мене чудова новина – ми можемо обміняти наші квартири на чотирикімнатну квартиру! І я буду з вами жити і онуків няньчити! що скажете?
Зять очима поблимав, бо й наче все чудово, Олеся плеще в долоні, що буде поміч збоку і так одразу не скажеш, що йди, бабо, в село.
Сказав, що подумає, але Олеся наполягала, що ідея дуже хороша.
– Тим більше, що бабусю й так прийдеться доглядати, вона мені найрідніша людина лишилася. То хай вона тут з нами живе, ніж я потім буду в село до неї їздити.
Він тягнув і тягнув з рішенням. А потім сказав, що молодим не варто жити з кимось, щоб потім в їхнє життя не лізли, тому хай вже я вступаюся з квартири.
І ось тут пішла коса на камінь і Олеся сама вияснила, що ні про які діти і сімейні поїздки чоловік не думає, бо він заборгував гроші і не має як віддати.
– То велика сума і ти маєш мені допомогти! Ти мені жінка чи як?
І ось так те заміжжя пішло нанівець. Якщо у вас в шлюбі є лише обов’язки, а у вашого чоловіка, лише привілеї та права, то кому такого треба?
Так, що ми залишилися з майном, хоч я би радо віддала все, що маю, лиш би моя онучка знайшла справжнього чоловіка, який її любитиме і оберігатиме, щоб було між ними взаєморозуміння і повага один до одного.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
