Я свою сестру не впізнавала у ті дні. Ходила, мов водою злита, ніби й не дихала. “Марто, заспокойся ти, – просила її, – Зрештою, усі живі і здорові, а там – налагодиться”. Однак, у голові сестри вже визрів план.
Коли мій племінник вирішив одружитись, сестра мало знала свою невістку, тому спочатку усе було ніби, як і добре між ними. Принаймні, до весілля у повітрі смаленим не пахло.
Перші п’ять років молодята жили разом із свекрухою. За ці роки було різного і не завжди доброго. Могли тижнями не розмовляти, потім все одно мирилися. У невістки був дуже непростий характер, та й сестра не збиралась у власному домі терпіти ще одну господиню.
Спочатку порозумітися між собою вони ніяк не могли. Але час усе згладив, згодом вони чи порозумнішали, а чи звикли один до одного.
Зрештою, молодята таки придбали окремий дім. Як тільки подружжя переїхало до своєї оселі стосунки між сестрою і невісткою повністю налагодилося.
Побутових непорозумінь більше не було, виявилось, що на відстані, вони можуть навіть подругами стати. Та й трапилось таке, після чого моя сестра полюбила невістку, мов доньку рідну: занедужала сестра моя, я теж у той період ніяк не могла приїхати, а невістка приходила і доглядала її як годиться. При цьому жодного разу не дорікнула та не сказала зайвого слова.
Відтоді сестра моя заспокоїлась, припинила втручатися у особисте життя сина. Вже не лізла вона із порадами, не повчала сина здавалося шлюб сина був ідеальним.
Син сестри був зі спокійним характером, а запальна невістка були повними протилежностями. А протилежності, як відомо, притягуються.
А потім сталось несподіване – занедужав онук моєї сестри. багато ми тоді пережили, усього й не описати. збирали зі світу по нитці. а таки наш Олексійко нині з нами.
Та от, коли вже все стало на свої місця і малий з мамою повернулись додому – нове випробування. Мій племінник заявив, що покохав іншу і йде з сім’ї.
Після сього, що довелось пережити, невістка сестри сприйняла ту новину на диво спокійно, лиш стала бліда і губи стисла в нитку. Чоловіка тримати біла себе вона наміру не мала.
А от сестра моя навпаки – відреагувала гостро. Вона не розуміла свого сина, була ображена на нього. Як можна було ходити до любки, планувати із нею майбутнє у такий момент. Вона прямо йому сказала, що вважає це відвертою зрадою і що та зрада не тільки по відношенню до дружини, тут уся сім’я виявилась ображеною.
Нову невістку сестра приймати відмовляється. Говорить, що та не достойна і порогу її переступити. Каже, що сину не буде щастя із тією, що руйнує чужі сім’ї.
Вже зараз сестра моя вирішила переписати хату на свою першу невістку – вирішила залишити сина без спадку. Я прошу її не поспішати, пояснюю, що життя довге і перша невістка може влаштувати свою долю і забути про колишню свекруху. Але сестра мене не чує – хоче зробити по-своєму.
Мені шкода сестри, я просто не розумію її вчинку. Яким би не був син, але він твоя рідна дитина. Як можна проміняти свого єдиного сина на невістку. та ще й колишню?
А може то я занадто прив’язана до своїх дітей і саме такою повинна бути мама – суворою і справедливою? Як гадаєте, моя сестра правильно хоче вчинити, а чи все ж моя позиція вірна і якою б не була рідна дитина, що б не зробила, а вона – рідна.
Головна картинка ілюстративна
