– А ти чим думав, коли собі таку дружину вибирав, – кажу я йому, – Я тобі казала, що треба жінку вибирати аби вона дивилася на тебе знизу вверх, а не як твоя.
– Мамо, вона просто за мене трохи вища.
– Вона в усьому за тебе вища, а ти до матері прибіг!
Ой, я вам скажу, що й не знаю, як та Василина звернула увагу на мого сина, бо сама гарна і висока, а мій хіба з характером хлопець. Нічого не кажу, він у мене працьовитий і без шкідливих звичок, того не було чого так Василині його й з хати виганяти. Але ж п’ятнадцять років разом прожили, все спільне, а тепер він їй уже не треба.
Я такого не розумію, бо як сходитися, то на все життя, а не отак якось. Звичайно, що сина мені шкода, але ж я його попереджала, а тепер хай йде і все виправляє, бо ж у мене двоє онуків і я хочу їх бачити.
А там ще вона заміж вийде, то що буде? Онучки мене забудуть швидко, як і їхнього батька.
Може, вся проблема в тому, що то дівчатка, а не хлопці, а Коля думає, що то хлопці і їм одну пару джинсів на рік купив і має стати.
Я теж проти марнотратства, але ж дівчатка теж хочуть гарно виглядати, а Микола вже починає, що стрижки в дівчат йому не подобаються, одяг не такий, взуття не те, мрії не такі, як мають бути у дівчат.
Видно на цьому й пішла коса на камінь, бо так то він у мене хлопець хороший. Ніколи не думала, що піду до невістки на розмову, але що не зробиш для того аби все налагодилося?
– Мамо, – каже вона мені, – Я тут хочу бачити Миколу з вибаченнями, а не вас, як на то пішло, бо вся заковика не у вас. От як згадає, які я квіти люблю і що дівчата хотіли на Миколая, то тоді й поговоримо.
Ох, ті чоловіки, вічно у них голова зайнята не тим, що треба, бо як я спитала Миколу, які квіти любить його дружина, то він так на мене подивився, наче я спитала, що любить їсти корова.
– Та квіти та й усе.
– А діти, що хотіли?
– Що-що? Грошей! Дружина все купує, а я тільки гроші даю.
Ну от тобі й маєш.
– Чим же ти такий був зайнятий всі ці роки, сину, – кажу я йому, – що ти нічого не знаєш, хто біля тебе живе та що любить? Не дивно, що Василина таке зробила.
Я синові сказала, що можу лише помогти йому молитвою і щиро молилася за те аби йому вдалося повернути любов дружини та дітей.
Але мій син таки взявся за голову та почав до дружини ходити чи не кожен день і все їй різні квіти носив, хоч потім вдома й бурчав, що то все йому в копійку влітає, а так би сказала, які любить і зберегла б сімейний бюджет.
Та й до дівчаток став терпиміший, сказав, що просто за них переживає аби вони добре вийшли заміж, на що діти відповіли, що тепер у дівчат не пріоритет вийти заміж. Я такого теж не розумію. А для кого тоді жити?
Через кілька місяців його прийняли назад і вже якось вони тепер починають наново те все будувати, бо поговорили, що кому подобається, а що ні.
Знаєте, мій чоловік теж на дивані лежав та поняття не мав, які я любою квіти та не цікавився, що там синові купити. Але я те все сприймала спокійно, бо й мій батько таким не цікавився, за діда не знаю.
І так я собі думаю – як має жінка правильно виховати сина, якщо вона не знає, як виглядає правильний чоловік?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
Подорожуйте з нами в захопливий світ життєвих історій на нашому YouTube-каналі! Тут кожна історія — це як окремий розділ в книзі життя.
Кожна підписка — це крок у світ, де кожна історія чекає на вас, а ви готові зануритися у нескінченні емоції!
