«Де ж я гроші діваю», – була першою думка, а іншою пішла та, що треба вже й економити, бо зарплата он як скаче, вірніше ниряє, треба відкладати…
А потім мене наче осінило – в мене ж чоловік є! а далі знову просвітлення – а він же ж гроші вже який місяць мені й не дає.
Сиджу така, очима кліпаю і питаю себе, вкотре, – а чому я це не зауважила?
Зранку біжу на роботу та дитину в садок веду, далі цілий день на роботі, опісля по дитину та в магазин, далі вечерю приготувати, дитину покупати, щось помити, протерти і вже ніч.
Вирішила таки розпитати чоловіка, чому він не дає мені грошей і відповідь була просто феєрична:
– А тобі нащо? У тебе все є і на все вистачає.
– Ні, у мене всього нема, а тобі нащо грошей?
– Я хочу собі купити гараж і машину.
– Чекай, ти можеш це відкладати з решти, яку ти маєш витрачати на утримання своєї сім’ї.
– Я тебе три роки годував і утримував, а тепер ти сама маєш з цим справлятися. Тим більше, що зарплата тобі це дозволяє.
І він собі спокійно заліз далі в телефон.
Все правильно чоловік сказав, чого я оце надумала собі? Хай відкладає, тим більше, що моя зарплата більша, ніж у нього.
На роботі дівчата хваляться обновками, хто де був на вихідних, куди планує поїхати, що чоловіки подарували, зробили, купили, дали.
А я мовчу.
– Мій гроші збирає, – сказала я гордо і в цій громовій тиші додала: – На гараж збирає, і на машину.
А далі був гул.
– Він точно когось має і збирає для неї, не можу таке бути, щоб просто так збирав, ти придивися до нього добре. Та й для чого такий чоловік, який нічим тобі не помагає?
Це ж як треба було себе зашорити аби нічого навколо не помічати?
Я не вірила, що у Богдана хтось є, не вірю. Просто у нього дуже багато вільного часу і ніяких обов’язків, тому я вирішила, що пора йому згадати. що він і батько в нашій родині, і сім’янин і господар.
– Богдане, нічого не питай і не кажи, але я маю на тиждень поїхати в відрядження. Я тобі зараз все розкажу, в що Павлика збирати. Що він любить їсти, які іграшки біля нього класти, щоб він заснув, номер виховательки скину. Все дуже термінове. Надіюся на тебе!
Я справді поїхала у відрядження, але лише на два дні, далі поїхала до мами своєї відпочити, взяла відгули і відпочила трохи.
Богдан мамі телефонував, щоб вона до них приїхала та помогла, але мама сказала. що не може, зайнята, хай своїй мамі телефонує.
– Моя теж не може, – розгублено казав чоловік.
– Що ти з дитиною не справишся? Ти ж чоловік, – відказала мама і поклала слухавку.
Подібну процедуру прийшлося повторити кілька разів, поки чоловік зрозумів, що досить знімати з себе відповідальність за свою родину, зрозумів, яка вічна жіноча робота на кухні, і як важливо для жінки відпочивати.
Я ж зітхнула з полегкістю, бо я справді перестала крутитися, як та білка в колесі, бо знаю, що мені поможе і син, і чоловік.
А як ви нагадували своїм чоловікам, що крім них, любих, є ще й родина і обов’язки? Поділіться, будь ласка, вашим досвідом.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
