– Я заради вас старалася, не мала ні дня спокою. І я таке чую?
Напевно, ми в якомусь іншому світі живемо зі свекрухою, бо її реальність не співпадає з моєю. Ось послухайте, що сталося.
Свекруха дуже любила свого єдиного сина Євгена. Досвідчені жінки одразу зрозуміють, що було далі, але я на той момент була не досвідчена, мені було лише двадцять років і я ніяк не могла зрозуміти, чому Світлана Миколаївна о шостій ранку вже дзвонить нам в двері.
– Ірино, ти не можеш швидше відкривати? Я так Женю розбуджу! І взагалі, давай мені ключ, дублікат собі зроблю. Я тут йому сирничків напекла, ще теплі…
І так вона приходила кожного ранку, бо жила в сусідньому під’їзді, а Женя спеціально не хотів переїжджати далі від маминих сирників, голубців та борщу.
Я дуже сподівалася, що її попустить, не може ж людина так піклуватися про сина й далі, наче йому п’ять років, коли у нього вже є дружина. Але рік минув, а нічого не змінилося.
– А коли у вас діти будуть?, – питала вона, а я лиш очима кліпала, бо як можуть бути діти?
Але одного дня сталося чудо і мені залишила тітка будиночок біля міста. Дуже гарний, вона виїхала до дітей в Америку і просила мене приглянути за домом, бо може ще вернеться. І так я впросила чоловіка переїхати.
Але не знала я, що буде далі. Світлана Миколаївна вирішила, що вона буде приїжджати до нас на всі вихідні.
– Я дуже за вами скучила, – казала вона і з такою любов’ю дивилася на сина, що мені аж дивно було.
Замість того аби проводити час з чоловіком, я робила те, що наказувала свекруха: як не генеральне прибирання, то вибіркове. То прання штор, то миття вікон, то розсада, то город, то сапати, то садити…
Коли у нас з’явилися діти, то так само свекруха була у нас все частіше, бо вона брала відгули чи відпустку, бо треба дітей глядіти, більше ж нема кому.
І ось тут я вже за своїх дітей боролася, мені були десь її методи виховання і думка про все на світі, від попрілостей до червоних щічок.
Євген не втручався. Він вже давно змирився, що так буде і знайшов собі вихід – знайшов місце, де мами нема і можна робити що завгодно.
Через п’ятнадцять років він від нас пішов. Ба більше того – виїхав за кордон з новою жінкою і його мама, як нічого й не було, знову стоїть у мене в хаті, бо вона прийшла до онуків.
Я вже не витримала і сказала їй все, що про неї думаю і про її приїзди.
А вона он кліпає очима і каже, що це я таке від неї вимагала. Що вона все робила заради того, щоб зберегти нашу родину, а я така криворука, що нічого не вмію і як вона не старалася, але їй не вдалося виправити всі мої помилки, аби її син почувався добре в нашій родині.
Я вже почала реготати. Вона мені помагала втримати чоловіка. Чудо. І як мені далі бути, бо я її бачити в себе не хочу, але вона й далі думає, що все добре і я їй маю ще бути вдячна?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
