Вона все життя пропрацювала в театрі. І все життя жила одна. І на роботі вона всім займалася, все організовувала, за всім спостерігала. Був повний порядок у всьому, – напевно, ви знаєте такий тип людей. Вони не на першому місці, – але саме від них залежить порядок. Все працює немов само собою, – але це вони так все організують.
Був там коханий чоловік; теж все життя. Інтелігентна така, бентежна душа. Неначе Гамлет, який все запитував: бути чи не бути? Одружуватися чи не одружуватися? Ну, ніхто на нього не тиснув. Так він і ходив з цим вічним питанням. А вона дбала про нього, – він такий тендітний.
Багато-багато років я знала цю красиву жінку, яка не втрачала своєї яскравої іспанської краси. Краса з роками змінювалася й ставала іншою; не зникаючи.
Ми не дружили близько. Просто симпатизували одна одній. У мене навіть телефону її не було, ми бачилися в театрі, де вона працювала.
І чомусь я ці парфуми в «дьюті-фрі» купила. Захотілося їй подарувати; вони підійшли б до її краси.
А потім почалася ізоляція, все було закрито; потім справи навалилися, потім нові справи. А недавно бачила її уві сні, цю Надію. Дуже красиву, молоду, в червоній сукні…
Я зайшла до неї. А її недавно не стало. Її більше немає. Парфуми – ось вони є; а її більше немає.
Люди зникають. І іноді зникають дуже швидко. Зникають ті, кого ти вважав майже вічним. Ось вони зникають несподівано завжди, такі люди. І дивно, що все не рухнуло без них, все як і раніше…
Треба віддавати подарунки якомога швидше. Якнайшвидше цілувати і обіймати того, кого любиш. Якомога швидше говорити хороші слова добрим людям. Не відкладати це ні на один день, ні навіть на годину. Тому що люди зникають. Тільки відвернувся – гляди, а людина зникла.
І залишилася пам’ять. Та запах парфумів залишається, коли людина пішла.
А потім зникає і він…
Фото ілюстративне.
