Приїхала до нас на гостину чоловікова сестричка. Ми з нею маємо прекрасні відносини, чого не скажеш про її відносини з братом, тобто моїм чоловіком. Мій чоловік, чомусь постійно хоче довести їй, що він в усьому кращий. Можете сміятись, але от прямо в усьому він від сестри повинен бути першим. І весілля у нас хай на троє чоловік, але більше бути повинно було. І машина у нього новішої моделі буде. Та навіть туфлі, і ті дорожчі, ніж у сестри.
Оленка, чоловікова сестра, ніби й не помічала того всього. Спілкувалась з нами запросто. Часто приїздила на гостину і нас до себе запрошувала. Ми живемо у столиці, вона ж, мешканка Львова. Тому й катаємось одне до одного.
Через минулий візит сестри чоловіка у нас справа до розлучення йде. Всьому виною телевізор. Ми купили новий у кредит. Мені він, власне, не потрібен, а от чоловік без нього не уявляє свого існування на цій планеті.
Придбали ми за 32 тисячі якийсь там. Чоловік сам обирав, від мене потрібно було лиш оплатити ту покупку і все. Справа в тому, що чоловік уже чотири місяці без роботи. Спеціальність у нього така, що роботу так просто не знайдеш, а у іншу сферу він іти не хоче. От і чекаємо від моря погоди. Можливо, все ж десь влаштується.
Я ж працюю і досить таки успішно. Ще зі школи, як влаштувалась на контору так до сьогодні і труджусь там же. Вже начальниця відділу, тому з грошима у нас негараздів немає.
Приїхала до нас Оленка. Ми посиділи за зустріч, вона заходить у вітальню і каже:
— О ви теж купили телевізор. А ми придбали тієї ж фірми, тільки взяли більшу трохи діагональ – малим мультики дивитись.
Чоловік мій сполотнів. Тієї ж миті вхопив свого телефона і давай щось там клацати. А потім підходить до мене і при сестрі демонстративно видає:
— Я тут подивився. Ми ж усе одно думали оцей старий телик, – і вказує на новий наш, – викидати, чи не так? Так от! Я тут знайшов той що ми брати планували. – і дає мені до рук свій телефон.
Дивлюсь, а там обрано телевізор такий же як наш новий, але з більшою діагоналлю. Глянула на чоловіка біля скроні покрутила, посміялась і далі з Оленою теревенимо. Але той не вгавав.
— Так що? Беремо? Я замовляю. Сказали через дві години вже й привезуть.
Чесно, як на сповіді кажу: я намагалась уникнути цієї розмови. Віджартовувалась, переводила тему на інше, але ж він не припиняв. Йому конче необхідно було витратити сорок тисяч і взяти телевізор більший ніж є у сестри.
Коли зрозумів, що я не купуватиму його, загорланив:
— Я в домі господар і буде та, як я скажу.
От після цих слів у мене штори і закрились. Я йому і іпотеку, яку сама виплачую пригадала і те, що він без роботи сидить і те, що я його власне годую і той телевізор, якщо так хоче, хай за свої купує. А як їх у нього немає, то попросила дивитись у той, що я йому купила до того і не здіймати бурі на порожньому місці.
Оленка поїхала раніше ніж планувала. З чоловіком ми й досі помиритись не можемо. Йому не сподобалось, як я з ним тоді розмовляла. Сказав, що я повинна була будь-що підтримати його і взяти той телевізор, а він би зі мною потім розрахувався обов’язково.
А я на своєму стою. Не вважаю себе винною і край. Чи я повинна була якось інакше відреагувати? От поясніть, хіба я не права?
Христина П.
Передрук без гіперпосилання intermarium.news – pexels.
Головна картинка – pexels.
