Я працюю в Італії давно, вирішила сама свою долю взяти в руки і так й зробила – купила собі квартиру, сина вивчила і весілля йому справила. Вже би мали мені дати орден за заслуги, бо я заслужила, але я побачила, що дуже вже моїм сином нехтують свати, а невістка, то так себе несе, що я вже не можу стерпіти – та мій син красень, має роботу, має де жити, а ти чого так себе несеш?
Бачте, пані не хоче жити у моїй квартирі, а подавай їй свою!
Я дітям сказала, щоб жили у мене, поки я на заробітках, але й сказала Інні, щоб все тримала в чистоті, а не так, як вона вміє – де кинула, там і лежить, за собою скло в душі не протирає, плиту не миє кожного вечора.
– Прошу аби ти, Інно, тримала в домі чистоту, – так їй в очі й сказала.
І, розумієте, якось образила. Що я такого сказала?
Так от, вже тоді вона закрутилася з квартирою, коли я поїхала в Італію, бо при мені б такого не було, я вам точно кажу. Почали вони квартиру вибирати і зрозуміло, що вибрали в такому районі, що там рак свистить, в якісь п’ятиповерхівці, вже жилу, без людського ремонту. Тобто, вибирала Інна таку аби подалі від мене, бо у мене квартира в новобудові, навколо супермаркети, стоянки.
– Я вибирала аби була близько школа і садок, – каже мені на те вона.
Але ж я знаю причину, аби я до сина не могла приїхати, аби онуків не бачила та до себе не забирала. От чого!
Буде мною командувати? Та ніколи у світі!
Я тоді синові сказала:
– Там у мене гроші в сховку, то візьми і дай на квартиру аби ти мав право голосу, а не лише вона. Дай більше і вибери недалеко біля нас квартиру нову, аби не соромно було в гості людей покликати.
Так син і зробив. Але не так. Гроші взяв, а квартиру купили ту, яку вибрала Інна. Я вже слів не добирала, а вона мені каже:
– Ви так не реагуйте. Квартира куплена на маму мою, тому ви яке маєте до того відношення?
Я там мало не впала! Яке я маю до того відношення? Я вже їй розказала, яке маю відношення, аби вона те добре почула:
– А гроші мої до того не мають ніякого відношення?
– А до чого тут ваші гроші? Добре, що я батьків послухала та на них квартиру записала, бо бачу, що з вашою сімейкою треба все дуже добре пильнувати, – каже вона мені.
– То купити квартиру на мої гроші і записати на матір свою – то я «сімейка»?
– Я у вас ніякі гроші не брала, – сказала вона та кинула слухавку.
В очах мені потемніло, мене дівчата ледве до тями привели. Як такою бути людиною і такі ще її молоді роки.
А вже отак в людини взяти п’ятнадцять тисяч євро і ще й так все перекрутити.
Їду я з того всього в Україну, все там залишила, про роботу вже й чути не хочу, єдина думка – сина хоч врятувати від такої жінки!
Прийшла я до них і з порогу почала все виясняти. Син стояв вже блідий, а тій особі хоч би хни.
– Гроші на квартиру мені дали батьки і спеціально сказали аби я на маму квартиру купила і добре, що так сталося. Ніякі гроші мені Андрій не давав і я не знаю, про що ви взагалі кажете.
– Андрію!, – вигукнула я, а той опустив очі і признався.
Сказав, що все програв, думав, що от-от йому пощастить, але лишився без нічого. Тепер невістка не хоче з ним жити, він живе у мене, я не знаю, що я маю тепер робити? Як вийти з цієї ситуації?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
