– Ви чого так рано з відпустки повернулися? – свекруха виглядала з-за дверей, не даючи відкрити її цілком.
— Мам, це не смішно, — отямився Сашко, він спробував увійти.
– Ні! – Вигукнула жінка.
Син і невістка здригнулися.
– Я вам сюрприз приготувала, – по обличчю свекрухи пробігла дивна гримаса. — Якщо ви зараз зайдете, то нічого не вийде. Ідіть поки що погуляйте.
— Ви жартуєте? Друга ночі, ми майже добу в дорозі – їхали з пересадками, — сердито зашепотіла Аліна. Їй зовсім не хотілося розбудити сусідів на майданчику.
— Так, мені це набридло, — рішуче заявив Сашко і відчинив таки двері.
Матір пихкала, сопіла, але молодість взяла своє, і за кілька секунд перед очима подружжя постала їхня квартира. Сашко та Аліна так і сіли. Так, їм таки справді приготували сюрприз.
Сашко любив матір. Та й як інакше?
– Я ще такий молодий, хочу погуляти, – заявив батько, коли дізнався, що дружина при надії.
— Ну і йди, — гордо вигукнула тоді ще юна Ганна і без жалю виставила чоловікові валізу.
Вона виховувала сина одна. Було різне: і безсонні ночі, і додаткові зміни на заводі, щоб було чим заплатити за репетиторів.
На диво, Сашко виріс зовсім не інфантильним і не маминим синком.
– Далеко?
Ганна Миколаївна вже пів години спостерігала за тим, як син збирається на побачення.
— Гуляти! – весело вигукнув Сашко і цмокнув матір у щоку.
— Звісно, що, думаєш, мама нічого не розуміє? Думаєш, не бачу, що ти не просто гуляти, а з дівчиною на побачення зібрався, – вона примхливо вигнула губки.
— Мамо, мені тридцять і ходити на побачення у моєму віці – нормальне явище, — посміхнувся він.
— Сашко, ти тільки не одружуйся одразу, — мало не плачучи попросила вона.
— Мам, ну вже як вийде, — хлопець раптом став серйозним. Саме сьогодні він збирався зробити Аліні пропозицію.
— Що вже надумав? – Ганна Миколаївна насторожилася. Вона добре знала сина і одразу зрозуміла, що у того на думці.
– Мамуль, вона тобі сподобається, – пообіцяв син і ніжно обійняв матір. – Все, побіг. Мені ще треба купити квіти.
— Сашко, синку, та сучасним дівчатам від хлопців треба одне, гроші! – Матір майже повисла на руці сина, ніби намагалася зупинити.
– Аліна не така, – відповів він. – І потім, вона й сама добре заробляє.
— І де ви житимете?
— Аліна має свою квартиру. Поки що в ній, а потім візьмемо кредит і купимо щось більше, — поділився син планами на майбутнє.
Сашко та Аліна познайомилися два роки тому. Красуня брюнетка з кучерявим волоссям і задерикуваними ямочками на щоках відразу йому сподобалася.
— Ніхто мені не допомагав. Сама спину гнула, — розповідала Ганна Миколаївна Аліні, коли син нарешті привів майбутню невістку для знайомства з матір’ю.
— Вам пам’ятник треба поставити! – Заявила дівчина, натхненна розповіддю майбутньої свекрухи.
— З пам’ятником встигнеться, — сухо парирувала жінка, підібгавши губи. – Планую ще пожити років так двадцять-тридцять.
Аліна густо почервоніла і опустила очі, не очікувала, що ідея про пам’ятник викличе таку асоціацію.
— Але вважаю, якусь матеріальну допомогу від єдиного сина цілком заслужила, — жінка багатозначно подивилася на наречену сина.
— Сашко, а ти нічого не забув? – Мама зателефонувала синові з самого, той тільки встав і в пітьмі, щоб не розбудити дружину, збирався на роботу.
“Чорт, сьогодні ж одинадцяте!” — він ляснув себе по лобі й поспішив піти на кухню, щоб звідти вже продовжити розмову.
— Мамуль, учора замотався, ніколи було тобі гроші переказати, зараз скину, — квапливо пообіцяв він.
— Та я так і подумала, — радісно вигукнула жінка. – Ти ж у мене молодець! Десятого числа стабільно гроші переводиш. А тут дивлюсь, немає нічого. Ну, думаю, закрутився зовсім синок, забув. Вирішила, подзвоню. Адже знаю, що ти о сьомій уже не спиш.
— Не забув, кажу, ніколи було..
Кожного десятого числа Сашко переводив матері десять тисяч гривень. Частину вона віддавала за комуналку, частину витрачала на власний розсуд. До певного часу така ситуація всіх цілком влаштовувала.
Власне, Сашко непогано заробляв, а тому невелика матеріальна підтримка на користь матері бла незначним і мало відчутним мінусом сімейного бюджету.
— Саш, я тут по телевізору бачила, що всім жінкам старше шістдесяти років обов’язково раз на рік потрібно робити проходити усіх спеціалістів, — Ганна Миколаївна округлила очі й виразно зітхнула, – Я так давно цього не робила. Лячно уявити у скільки це мені виллється.
– Мамуль, ти так не хвилюйся. Тобі ж ще немає шістдесяти.
— Ага, скільки років працювала про себе не згадуючи. Хто знає, скільки мені там залишилося, – вона схлипнула.
– Що ти пропонуєш?
– Як що? Мені терміново потрібно пройти усіх спеціалістів! Думаю я заслужила поїхати і до санаторію.
– Так записуйся. Іди до усх кого тобі порадять, мамо.
– Та що мені у черзі стояти одній? – все ще схлипувала вона.
— Не хочеш іти до державної, запишися до приватної клініки. Там сервіс кращий але я не відповідаю за якість, — Сашко усміхнувся.
— Так, смійся з матері, звичайно. Ти ж одружився, тобі тепер дружина важливіша за матір стала!
— Та з чого ти взяла? Ти мама. А маму не зможе замінити жодна інша жінка, — Сашко узяв її за руку і посміхнувся.
— Ну й добре, тоді, може, сплатиш мені все? – закліпала очима.
— Гаразд, оплачу, — пообіцяв Сашко. Ганна Миколаївна засяяла від щастя, як дитина.
— Привіт, рідненька моя, — вигукнув Сашко, вриваючись із букетом квітів у кухню. Аліна посміхнулася. Чоловік часто балував її подарунками та квітами.
— Чого так пізно? – Більше для порядку забурчала вона. – Давай мий руки і до столу. Вечеря готова
— Мама.
— Вона знову просила грошей? – Аліна подивилася на чоловіка. Той зам’явся.
— На що цього разу?
— На обстеження.
— Вона не здорова?
– Ні, сподіваюся. Але хоче пройти всіх спеціалістів, щоби переконатися, що здорова.
— Сашо, тобі не здається, що твоя мама трохи перегинає палицю? – буркнула Аліна.
— Що ти маєш на увазі?
— Ти й сам знаєш що! Минулого місяця їй терміново знадобилося поміняти варильну плиту, бо колишня, бачите, застаріла, а їй конче знадобилася індукційна. Звичайно ж, потім ми змінювали всі каструлі, бо старі не підходили до індукції.
— Ну то й що?
— А до цього їй терміново знадобився холодильник із льодогенератором. «Адже це так зручно», чорт забирай!
– Аліно, не перебільшуй. І потім, це моя мама. Вона мене одна все життя виховувала. Невже я не можу їй віддячити за це?
— Віддячити можеш, і, гадаю, десять тисяч на місяць – гідна підтримка. Але твоя мама, здається, вважає, що ти до кінця життя зобов’язаний виконувати всі її мрії та бажання.
— Це, на твою думку, подарунок? – Ганна Миколаївна підібгавши губи суворо дивилася на сина, по-пташиному схиливши голову на бік.
Сашко навіть трохи знітився. Він змалку добре знав цей погляд. Коли мама ось так повертала голову, це означало одне, вона вкрай незадоволена сином.
– Мамо, а ти що чекала на Новий рік? Крило від літака? – Вирішив уточнити він.
— Крило залиш собі, а мені потрібний круїз!
– Щооо?! – хлопець поперхнувся повітрям. Ні, мама в нього – жінка ексцентрична, зі своєрідним почуттям гумору та поглядом на життя, але все ж має межу.
– Мам, ти не жартуєш? Може ти мала на увазі карниз? Або там, сюрприз?
Сашко з надією глянув на неї.
— Ти мені оце все припини. Он, Ользі діти подарували новий телевізор, а сусідці з першого поверху – шубу. А ти? – мама звела брови, – зволожувач повітря?!
— Ага, тільки цей телевізор – єдиний подарунок для дітей за все життя. І той вона просила п’ять років. А сусідка з першого поверху сама купила собі шубу, а тепер усім твердить, що її нібито подарував син, — усміхнувся Сашко.
— Ну й нехай, а я хочу звичайний подарунок на Новий рік. Я хочу подивитися світ, себе показати.
– Чудово! Ти працюєш, у тебе теж зарплата не така вже й низька, цілком можна й скласти гроші, — підтримав ідею син.
— Я не можу збирати. Мені і так грошей не вистачає. І що, даремно, я стільки років працювала, ночей не спала, тебе виховувала? – вона виразно схлипнула.
— Мам, я тобі безмежно вдячний за все, що ти для мене зробила, але ж усьому є межа. Круїз я точно придбати не зможу. Тим більше ми з Аліною самі зібралися у відпустку.
Почувши про відпустку, матір зовсім зажурилася.
— Так і просиджу все життя в цьому старому ремонті, так і не виїхавши нікуди із нашого містечка.
— Давай, половину вартості путівки ти складаєш сама. А половину ми з Аліною тобі сплатимо. Але зваж, це буде наш тобі подарунок на всі свята за наступний рік.
— Ой, синку! – Ганна Миколаївна з щасливим обличчям дивилася на сина. – Я згодна!
— Мамуль, я до тебе чогось приїхав? Поки нас з Аліною не буде, чи зможеш за квартирою доглянути? Квіти полити, іноді з’являтися, світло включати?
— Сину, так, звичайно, придивлюся, ви тільки ключі залиште, — Ганна Миколаївна розпливлася в посмішці.
Повернулись молоді із відпустки раніше ніж планували, адже Аліну викликали терміново на роботу.
Ліфт швидко домчав їх до потрібного поверху.
— Зараз прийдемо, я одразу у ванну, а потім під ковдру. Завтра працювати весь день, — Аліна посміхнулася в передчутті відпочинку.
Сунувши ключ у замкову щілину, Сашко з подивом зрозумів, що квартира зачинена зсередини. Сашко дзвонив і дзвонив, але ніхто дверей не відчиняв. Нарешті замок невпевнено клацнув, і двері прочинилися.
– Мамо?! – а за дверима стояла саме вона.
— А я ось вирішила сьогодні у вас переночувати. Хотіла вас завтра зустріти. А ви чого раніше? З курорту вигнали? – Вона, як і раніше, виглядала з-за дверей, не відчиняючи її.
– Давай ми зайдемо і все тобі розповімо. Ти чого так довго не відчиняла?
— А я спала, не чула, — не моргнувши оком збрехала вона.
Навіть п’ятирічна дитина зрозуміла б, що жінка бреше. Вона зовсім не була схожа на заспану.
— Ганно Миколаївно, пустіть нас додому, ми відпочити хочемо, — голосно попросила Аліна.
– Ні! – Вона явно нервувала. — Ідіть поки що погуляйте — заявила жінка.
— Та все, я хочу додому!
Через півхвилини подружжя вже увійшло до квартири.
– Це що?! – Аліна округливши очі дивилася на всі боки.
— Ти що тут робила? – Видихнув Сашко.
Картина, що постала перед їхніми очима, нагадувала декорації до якогось сюреалістичного фільму. На підлозі валялися деякі речі, меблі та вся техніка були відсутні.
– Де мій диван? Куди поділася шафа? Навіщо ви зняли телевізор? – Аліна не могла прийти до тями.
– Мамо, що тут відбувається?! – Сашко геть нічого не міг зрозуміти.
До цього моменту Ганна Миколаївна старанно уникала дивитись у очі дітям.
— А що я мала робити? – сказала зрештою, – Я хочу на відпочинок. а гроші збирати довго. – Я всі ваші речі до себе перевезла. Цю квартиру здамо і вже за два місяці я поїду у круїз. На путівку вистачить, а ви вже мені гроші будете переводити на дрібні витрати. а то: немає. немає. Якби хотіли мені вгодити і допомогти, знайшли б вихід. Не довелось би мені самій оце все робити.
Саме тієї миті Сашко таки прозрів. Вже наступного дня речі перевезли знову у квартиру Аліни. Сашко з мамою навіть не розмовляв.
Звісно, жінка так просто не задалась. Вона приходила до сина згадувала свої важкі роки, жалілась на те, що він не вдячний їй. Та от Сашко змінився і колишнього впливу на нього вона не мала. Всьому є межа, Ганна її перетнула і назад вороття не було.
Головна картинка ілюстративна
