– Дмитра ще нема?, – спитала без «добридень».
– Нема,- пробурмотіла я, а вона мені тоді дитину на руки, а сама на кухню.
– Віро, а що відбувається?, – кліпала я очима, бо не розуміла, чому вона господарює на моїй кухні і лізе в холодильник.
– У нас тут, мамо, експеримент відбувається, – процідила невістка, – ви тільки мене не підведіть.
Вона мала такий вигляд, що я вирішила, що зроблю так, як вона каже.
Мій Дмитрик і Віра одружені два роки і є чудова онучка Василинка. Я дуже люблю свою онучку, залюбки з нею сиджу, поки Віра робить свої справи. Але мені в ній не подобалося те, що вона геть не думала про те, що син мій має прийти з роботи і поїсти. Бувало, що він приходить з роботи і вона аж тоді йде щось готувати, поки син дочекається, то вже й перехоче їсти те, що Віра наготує.
Так він мені розказував, коли до мене заглядає на вечерю. Я рада. що мій син вийшов з положення і каже Вірі, що він не голодний. А вона й рада, що не треба готувати. Всіх все влаштовує, тому, що це зараз за такий цирк – я не розуміла.
Віра гриміла на кухні посудом, поки я бавилася з онучкою, далі в двері подзвонили і я та й Віра зрозуміли, що прийшов Дмитро.
– А тепер, мамо, дитину мені давайте, а самі одягайте фартух. Ось так і кажете Дмитрові, що приготували вже йому на стіл. Добре?
– Добре, – пробурмотіла я, видно їй щось бракує, тому погоджуся.
Син здивувався, що Віра у мене, але та сказала, що просто прийшла і як добре, що ми всі разом можемо повечеряти.
Сіли ми за стіл, Віра розігріла суп, далі була гречка з котлетою і салат.
– Ти дивися, любий, – каже вона Дмитрові, – у нас з твоєю мамою однакове меню.
– Що ти порівнюєш, – каже син, – у мами набагато смачніше, краще б повчилася.
Я не знала куди дітися, бо Віра так на Дмитра дивилася, що я думала спопелить поглядом.
– Ану, мамо, заберіть Василинку, ми тут трішки поговоримо, – сказала вона і я пішла з малою з кухні.
– То кажеш, у мами смачніше?
– Так, слухай, що з тобою? Я тобі сто разів казав, що не буду їсти вчорашнє, яким ти мене годуєш. Мама дивися, як смачно приготувала: і котлети соковитіші, салат хрумкіший, суп смачніший. Повчилася б, а ти тут ще й на чужій кухні командуєш.
Ну, а далі Віра пояснювала Дмитрові, що вона те все принесла з дому і показувала каструлі.
Пояснювала так. що мені було чути, аж в іншу кімнату, як і сусідам знизу і зверху.
– А тепер, мій любий, – сказала Віра, – поки не навчишся з жінкою поводитися, то додому не приходи!
– Але, Віро, їжа має бути свіжа, – не здавався чоловік.
– Як і зарплата, але ти мені чомусь її даєш лише раз на місяць. на добраніч!
Вона взяла дитину і пішла.
Я сіла до столу, бо так до ладу нічого й не попробувала. Їжа була смачна…
Я дивилася на сина, а він на мене.
– Знаєш, любий, я думала, що ти справді маєш погану дружину, але ти мене вразив.
– Мамо, що я не заслуговую на свіже поїсти щодень інше?
– Сину, ти сплутав сім’ю з рестораном? Йди дружину перепрошуй і до мене більше ні ногою.
– Мамо!
– Не мамкай. Я думала, що тебе рятую, а я тобі потакаю і таку чудову невістку ображаю. Я вже їй йду телефонувати, а ти оце поїв, каструлі в сумку, купиш квіти по дорозі і перепрошуй.
Добре, що Віра пробачила і синові, і мені. Тепер я вже все для себе вирішила: не просять – не лізь. А ви з таким стикалися, зізнавайтеся?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
