Заміж я вийшла ще студенткою, в 19 років. «Неначе запізнитися боїшся» – злобно жартувала моя мама, яка була явно не в захваті від потенційного зятя. Але мені заважати не стала. Та й навряд чи змогла б. Майже на 11 років старше, ставний, красивий впевненого в собі чоловік, який в свої неповні 30 вже міцно стояв на ногах, володіючи мережею ресторанів в нашому місті. Чоловік, який чітко знає, чого хоче, не тільки від життя, але і від жінки, яка знаходиться поруч з ним. Сталева воля, залізний характер – вирішить всі ytufhfplb, втрутиться, навіть якщо ти не попросиш його про це. У порівнянні з м’якими і боязкими однокурсниками здавався подарунком долі, чоловіком моєї мрії.
Розкішне весілля, якt він організував у своєму ресторані, медовий місяць в Індонезії, де він давно мріяв побувати – і незабаром я офіційно була прийнята в їх сім’ю. Жити ми стали в заміському будинку його сім’ї, з його матір’ю і братом – близнюком. На мої твердження, що молодій сім’ї потрібно жити окремо, відповідав, що саме до такого життєвого укладу він звик і міняти нічого не збирається – відповідно повністю ігноруючи мою точку зору (І вже тоді мені варто було задуматися).
На моє глибоке здивування його мати, як і брат, виявилася цілком адекватними і приємними людьми, які добре до мене ставилися і часто підтримували весь цей час. Вже через кілька місяців після весілля я тверезими очима побачила другу сторону медалі сталевого характеру чоловіка моєї мрії. В інституті я перевелася на заочне відділення – саме так, на думку чоловіка, у мене з’явиться більше часу для дому та майбутніх дітей. Хоча сам Тимур часто затримувався на роботі, а я все частіше плакала, чекаючи його допізна. В один з таких вечорів я сиділа у дворі, і прийшов брат мого чоловіка Тимофій з чашкою кави. Він сидів зі мною, поки мій не з’явилося на порозі будинку. Відтоді саме так, милими бесідами в саду за очікуванням чоловіка і закінчувався майже кожен мій вечір.
Незважаючи на все це, мій чоловік дуже хотів сина, і хоча я була ще не готова до дітей, чинити опір не стала. Як тільки я відчула, що при надії інтерес чоловіка до мене кудись зник. Його ніколи не було вдома, він не їздив зі мною на огляди, не відвідував у стаціонарі, а на будь-які претензії вказував на двері. Але на щастя я жила в будинку не одна, і Тимофій заступався за мене, кожен раз, коли мій чоловік дозволяв собі зайве. Саме він і його мати забирали мене з донькою, в той час як мій любий чоловік був на роботі.
Вже через тиждень, Тимур переїхав в іншу кімнату, оскільки через маленьку дитину він не міг виспатися. Чоловік постійно відчував себе втомленим. Замість чоловіка мені постійно допомагав Тимофій, спочатку я вважала, що йому мене просто шкода, але поступово ми почали зближуватися. Розмови були вже не тільки про дитину. Часу ми почали проводити разом все більше, з ним я знову почала відчувати себе жінкою, адже кожна дівчина любить вухами, а в його словах було стільки ніжності і доброти. Щовечора він розповідав мені про свою роботу. Радився зі мною по дрібницях, проводив час з племінницею.
Все склалося, як я мріяла, у мене з’явилася справжня “правильна” сім’я. Зовсім недавно я зрозуміла, що люблю Тимошу, і що цей чоловік, хоча і так схожий на мого чоловіка, на жаль, ним не є. Як двоє чоловіків однакових зовні, можуть бути такими різними всередині? Цілком зрозуміло, що наша любов зруйнує їхні стосунки з братом. І його мати, яка дуже допомагала весь цей час, не пробачить мені цього.
Як мені бути? Я заслуговую на щастя, але ціна зависока.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
