fbpx

Я вийшла заміж у дев’ятнадцять років. Мій чоловік значно старший за мене, тому й дитина у нас з’явилась одразу. Ось так я в двадцять років стала молодою матусею. Вважала, що витягла щасливий квиток, та де там!

Я вийшла заміж у дев’ятнадцять років. Мій чоловік значно старший за мене, тому й дитина у нас з’явилась одразу. Ось так я в двадцять років стала молодою матусею.

Спочатку дитина поводила себе більш-менш нормально. У мене була можливість встигнути і прибратися в будинку, і приготувати їжу. Але через кілька місяців все змінилося. Дівчинка почала постійно вередувати, як тільки її клали в ліжечко. Стала дуже погано спати ночами. А разом з нею і я ходжу, як варена.

Я зверталася до спеціалістів. Але після огляду всі говорили одне й те саме, що потрібно просто пережити цей період. Відхилень у дитини немає, просто кожен по-своєму проходить адаптацію. На цьому і закінчили.

Та й по дитині видно, що їй тільки й треба, щоб її тримали на руках. І не хтось там, а саме я. Але при таких умовах у мене не залишається ні сил, ні можливостей встигнути щось зробити по господарству. Вечері готую щось на швидку руку, що не дуже сподобається чоловіку.

Зрештою, він почав робити мені зауваження. Я пояснюю, що ні часу ні сил у мене не залишається. На що він мені відповів, що я не перша і не остання, хто опинився в такій ситуації. Але ж інші якось справляються зі своїми дітьми і обов’язками ?! Чому я не можу?!

Мені дуже прикро таке чути від людини, яку я дуже люблю. Але ж любов це взаєморозуміння і взаємодопомога. Чи не так?! Тоді чому я не можу отримати цього від свого чоловіка ?! Мені не буде легше, якщо він мені розкаже, як вирішують ці питання інші. Мені потрібно, щоб він мене зрозумів і постарався мені допомогти. А тут виходить, що я повинна сама все вирішити і зробити. А як – це не має ніякого значення!

Попросила у нього, аби привіз мою маму на вихідні, так отримала порцію негативу.

— Свою дитину я виховуватиму сам, а бабусі і дідусі дітей лиш псують. Нікого в нашому домі не буде. До моєї дитини ніхто не підійде.

Я вже на межі – чесно! Не сплю і не їм нормально постійно чую лиш докори. Мала вередує і заспокоюється лиш тоді, коли я беру її на руки.

Вже думаю про розлучення. Не хочу нічого. Я скрізь одна і щоб не робила не так. Зате він точно знає, як мусить бути і як є у когось там…

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page