Тоді я ще жила з першим чоловіком. Якось, прокинувшись, я випила чаю і вийшла в під’їзд “подихати” (жили ми на першому поверсі). Виходжу надвір і бачу: на лавочці сидить дуже старенька бабуся. “Присіла відпочити, мабуть”, – подумала я.
Раніше цієї бабуся я тут не бачила. Вся згорблена і якась сумна. Не знаю, але чомусь я вирішила заговорити з нею.
– Вітаю. Може, вам чимось допомогти? – Привітно почала я.
А вона у відповідь:
– Внучечко, а ти не в четвертій квартирі живеш?
Я здивувавшись, відповідаю:
– Так. Звідки Ви знаєте?
— Жила я там раніше… — тяжко зітхнувши, промовила бабуся.
І тут без задньої думки говорю їй:
— А хочете подивитися квартиру?
– Ой, дуже хочу!
Бабуся встала, і ми потихеньку пішли. Вона обійшла всі кімнати, стала голосити, стіни цілувати. Говорила, що син тут у неї жив. Тут і пішов на той світ. Потім щось невиразно про доньку розповідала, яка її не відвідує. А потім ще про одного сина, з яким поверхом вищий живе.
Я до її промов особливо не прислухалася, заради пристойності головою кивала і вже пошкодувала, що в будинок покликала. Незабаром бабуся зібралася додому і перед виходом сказала:
— Ви приходьте до мене, коли що. Я живу тут, на п’ятому.
Я якось не надала значення словам.
Забула я про цю історію на якийсь час.
І ось десь через три місяці, коли чоловік був на роботі, у нас прорвало трубу, і я побігла по сусідах у пошуках чоловіка.
Подзвонила до кожної картири, але у вдома нікого не було – будній день. І тут я згадала про бабусю. Вона говорила, що з сином вище живе, і сама кликала заходити у разі чого. Я миттю туди…
Стукаю-стукаю, дзвоню, то в одні двері, то в другі… Хотіла до третьої підійти, але згадала, що звідти сусідів знаю — звідки там бабці взятися?
Загалом, жодної бабусі, а тим більше із сином, у нашому під’їзді не було! Лише молоді сімейні пари та інші пенсіонери.
Тоді я подумала: адже дійсно, квартиру свою ми купували у чоловіка, який жив у ній один. На п’ятий поверх ніхто звідти не переїжджав. Я вирішила запитати у місцевих старожилів про те, хто раніше проживав тут, до того чоловіка, у якого ми квартиру купили.
Одна із сусідок відповіла:
— …Жінка похилого віку у вас була, з двома дітьми. Сама господиня спочила вже давно, спокій її душі… Донька поїхала в інше місто, а син продав квартиру чоловікові, а потім ви сюди заселилися.
Куди подівся попередній власник – нікому не відомо. Розпитати більше нема в кого. Тож ким була та бабуся, де жила і куди зникла, залишається для мене загадкою. І як вона зрозуміла, що я із четвертої квартири… Більше я її ніколи не бачила.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
