fbpx

Я вже й пошкодувала, що запросила стареньку у квартиру. А та все не вгавала, розповідала і розповідала. А потім повернулась і сказала фразу на яку я спочатку і уваги не звернула, а згодом згадавши, ледь не посивіла

Тоді я ще жила з першим чоловіком. Якось, прокинувшись, я випила чаю і вийшла в під’їзд “подихати” (жили ми на першому поверсі). Виходжу надвір і бачу: на лавочці сидить дуже старенька бабуся. “Присіла відпочити, мабуть”, – подумала я.

Раніше цієї бабуся я тут не бачила. Вся згорблена і якась сумна. Не знаю, але чомусь я вирішила заговорити з нею.

– Вітаю. Може, вам чимось допомогти? – Привітно почала я.

А вона у відповідь:

– Внучечко, а ти не в четвертій квартирі живеш?

Я здивувавшись, відповідаю:

– Так. Звідки Ви знаєте?

— Жила я там раніше… — тяжко зітхнувши, промовила бабуся.

І тут без задньої думки говорю їй:

— А хочете подивитися квартиру?

– Ой, дуже хочу!

Бабуся встала, і ми потихеньку пішли. Вона обійшла всі кімнати, стала голосити, стіни цілувати. Говорила, що син тут у неї жив. Тут і пішов на той світ. Потім щось невиразно про доньку розповідала, яка її не відвідує. А потім ще про одного сина, з яким поверхом вищий живе.

Я до її промов особливо не прислухалася, заради пристойності головою кивала і вже пошкодувала, що в будинок покликала. Незабаром бабуся зібралася додому і перед виходом сказала:

— Ви приходьте до мене, коли що. Я живу тут, на п’ятому.

Я якось не надала значення словам.

Забула я про цю історію на якийсь час.

І ось десь через три місяці, коли чоловік був на роботі, у нас прорвало трубу, і я побігла по сусідах у пошуках чоловіка.

Подзвонила до кожної картири, але у вдома нікого не було – будній день. І тут я згадала про бабусю. Вона говорила, що з сином вище живе, і сама кликала заходити у разі чого. Я миттю туди…

Стукаю-стукаю, дзвоню, то в одні двері, то в другі… Хотіла до третьої підійти, але згадала, що звідти сусідів знаю — звідки там бабці взятися?

Загалом, жодної бабусі, а тим більше із сином, у нашому під’їзді не було! Лише молоді сімейні пари та інші пенсіонери.

Тоді я подумала: адже дійсно, квартиру свою ми купували у чоловіка, який жив у ній один. На п’ятий поверх ніхто звідти не переїжджав. Я вирішила запитати у місцевих старожилів про те, хто раніше проживав тут, до того чоловіка, у якого ми квартиру купили.

Одна із сусідок відповіла:

— …Жінка похилого віку у вас була, з двома дітьми. Сама господиня спочила вже давно, спокій її душі… Донька поїхала в інше місто, а син продав квартиру чоловікові, а потім ви сюди заселилися.

Куди подівся попередній власник – нікому не відомо. Розпитати більше нема в кого. Тож ким була та бабуся, де жила і куди зникла, залишається для мене загадкою. І як вона зрозуміла, що я із четвертої квартири… Більше я її ніколи не бачила.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page