fbpx
Історії з життя
Я вже не можу так далі, донечко, – говорить моя мама, – Поговори з сестрою, хай вони з’їдуть. Я хочу сама сказати, а не можу. Це ж дитина моя. А ти з нами не живеш. Ну вигадай щось, донечко, ну будь ласкава

«Іро, позич мені хоч тисячу до зарплатні», — просить у мене мама. Я їй запитую, як так, що до зарплати ще тиждень, а в неї вже порожній гаманець. Це при тому, що мама працює і пенсію отримує.

“А що робити, ти ж знаєш, що я не одна живу”, – відповідає мама. Мені її дуже шкода. Вийшло так, що мама живе разом із моєю рідною сестрою. Наталя сидить у декреті. Дитині півтора роки. А ще з ними живе зять.

Чоловік сестри дає їй лише 3 тисячі на місяць. Це на всі витрати. І на харчування, і на дитячий одяг, і на підгузки. Що таке зараз 3 тисячі? Просто копійки. Ось і виходить, що за комунальні послуги платить мама, продукти також купує вона одна на всіх. Звісно, ​​грошей не вистачає.

«Куплю курку, з неї можна і суп зварити і на друге м’ясо залишиться», — каже мама, що засмученим голосом. Вона вже сто разів пошкодувала, що запропонувала сестрі пожити разом, але тепер нікуди не дінешся.

Взагалі, це була мамина ідея запросити сестру для спільного проживання. Так вийшло, що мама доглядала бабусю. І бабусі не стало перед весіллям сестри. Залишилася одна мама в чотирикімнатній квартирі. А потім стало відомо, що сестра при надії. Ось мамі й було незручно, що дочка із зятем у такому становищі блукатиме орендованим квартирам, а вона як цариця в хоромах житиме.

«Можете до мене переїхати, а самі поки що будете на свою квартиру збирати», — запропонувала мама. Сестра з чоловіком подумали і погодилися Варіант насправді чудовий. Мама завжди з онуком допоможе, поїсти приготує. Місця достатньо, але спільне проживання перетворилося на справжнє випробування. Принаймні для мами. Зятя, зважаючи на все, влаштовує такий стан справ.

Він взагалі не знає жодних рамок. Може прийняти душ, залишити по собі воду на підлозі. Скористається рушником та кине його мокрим на диван. Суп забуває в холодильник ставити, від цього він швидко прокисає.

Але це можна навіть списати на дрібниці. Найважче для мами сцени з’ясовування стосунків, які відбуваються в молодій сім’ї на її очах. Мабуть, так буває в багатьох. Просто йде притирання, але мамі дуже складно спостерігати таке. Зять взагалі не дивиться на те, що вони не одні і живуть у гостях. Та й привід є. Нескінченне безгрошів’я. Дитина теж все це слухає, часто вередує.

Мама часто приходить до мене, щоб поскаржитися. «Знову одні макарони із цукром залишилися», — каже вона вкотре. Мені її дуже шкода. Людина все життя пропрацювала, щоб потім у похилому віці ось так на всьому економити. «Грошей немає, скоро Новий рік, навіть подарунок онуку нема на що купити». Я спробувала з мамою поговорити на цю тему, запропонувала їй, щоб сестра пошукала окрему квартиру чи хоч би давала на продукти. “Що ти, мені не зручно з дочки гроші брати, я бачу, що їй і так несолодко”, – відповідає мама.

“А що ти тоді від мене хочеш, чим я можу допомогти?”, – питаю я.

І відповідь я почула абсолютно несподівану.

— А ти поговори з ними, тобі з ними під одним дахом не жити. На тебе вони так не образяться. Нехай переїжджають, складно мені з ними, пошкодуй маму, донечко!

От так? Мама хоче в очах сестри доброю залишитися, а я маю все замість неї вирішувати? Звісно, це моя ненька і мені її дуже шкода, але що робити мені? Можливо після цього я все життя з сестрою не зможу спілкуватись, а воно мені потрібно?

От і думаю, гадаю. Як вчинити. Втрутитись, чи хай самі розбираються?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page