Я вже про все із сусідкою домовилась, вона навіть мене кімнатами поводила, все показала, залишилось мені лиш доньчиного приїзду із заробітків дочекатись. Однак, Леся мене вислухала, озирнулась довкола і каже: ” А нащо тобі щось інше, мамо.
Скільки років тут прожила. Хто на старості хату міняє. Ну й вигадала”.
Леся, донька моя, ще минулої осені поїхала в Польщу на роботу. Спочатку мала там бути лиш пів року, але залишилась на довше.
Я ж удома з її дітками поралась. Мар’янці і Валерію по шість років.
Саме для того, аби їх до школи зібрати і взагалі, аби жити було б за що, донька моя на заробітки і подалась.
З чоловіком своїм вона ще три роки тому розлучилась. З її Івана ніякої помочі не було, одні тобі збитки. Виносив із хати все що бачив. одного разу, навіть, люстру зняв. Леся його любила, ще мала надію що зміниться. багато пробачала, але ж і в неї , зрештою, терпець урвався – виставила його з дому.
свого часу молоді на подаровані їм гроші придбали дім у нашому селі. Хата не нова. але добротна. Зробили там ремонт косметичний. та так і жили. А от я у маминій і бабчиній хаті ще живу. Дім старенький, глиняний. Маленький коридор і дві крихітні кімнатки, ото і всі мої “хороми”. Ні кухні, ні вбиральні.
З роками дім мій став осідати одним боком. Одне вікно скоро в землю вросте, а по стелі пішла тріщина величезна. Аби хоч якось ситуацію виправити, я стовпа дубового занесла і підперла балку. От такий “дизайн”.
А тут я почула, що сусідка моя Ганя. їде до доньки у Португалію життя доживати. Дім у неї хороший, з ремонтом і зручностями. та й залишає вона все, що в неї є. бо там їй нічого не потрібно. А ціна така, аби продати і їхати. ну прямо сміх і годі.
Я дуже зраділа і одразу її попросила свою хату із продажу зняти. Мовляв, я заберу собі, адже мій скоро ляже. Вона була згодна тиждень зачекати, доки моя донька не повернеться і не віддасть ті кілька тисяч.
Однак, Леся по поверненні дуже здивувалась, чого то я надумала на старості хату міняти? Сказала, що на мій вік і тієї у якій живу вистачить, ще й додала, що я уже у віці і скоро стану немічною і все одно до неї переїду.
Я мало не розплакалась. У п’ятдесят немічна? То як? Гроші позичила у сестри двоюрідної і таки придбала той дім собі. Домовились, що я гроші поверну за рік другий. адже мені їх заробити ще треба. Сама ж стала оформлювати документи, аби їхати з подругою в Чехію.
І тут прибігла моя доня. Леся була обурена і дуже ображена, адже я за її словами, вчиняю безвідповідально. Справа в тому, що вона на осінь знову в Польщу зібралась, а тут я їхати надумала. Розсердилась, що я з нею не порадилась і тепер вона не матиме змоги грошей заробити, адже дітей залишити немає на кого.
Леся, аж розплакалась від безвиході.
Так мені прикро стало, так шкода дитину свою.
Оце вже почала я шкодувати і про хату оцю простору і про ті гроші позичені. Може не треба воно мені й справді все було. Леся одна з двома дітками, як їм ради дасть без моєї допомоги.
Я ж мама врешті-решт. ну хто їй плече своє підставити повинен? А я замість того, аби чим підсобити, ще й у борги залізла.
Чи правильно я із тим домом вчинила?
20,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
