fbpx

Я їхала і щиро раділа тому, що таки вигадала, як дітям своїм допомогти. Знаєте, те відчуття, коли придбав для ювіляра довгоочікуваний і дуже коштовний подарунок і очікуєш на його радісну реакцію? Приблизно те ж я відчувала, коли везла сину вирішення усіх його негараздів. От тільки реакція дітей стала для мене величезним розчаруванням

Я їхала і щиро раділа тому, що таки вигадала, як дітям своїм допомогти. Знаєте, те відчуття, коли придбав для ювіляра довгоочікуваний і дуже коштовний подарунок і очікуєш на його радісну реакцію? Приблизно те ж я відчувала, коли везла сину вирішення усіх його негараздів. От тільки реакція дітей стала для мене величезним розчаруванням.

Більше п’яти років тому мій син оженився на дівчині із села. Мені особисто його вибір був дивним, я чомусь іншу дівчину бачила поруч нього, але не мені із нею жити, правда? Любов, то й любов, я до чого? Моє діло було виростити і дати хороший старт у житті, а далі самі, чи не так?

Як тільки син мій одружився я поїхала на заробітки в Португалію. Особливої потреби не було, адже я мала і роботу хорошу і квартиру власну, однак подруга так кликала, так кликала. Ми із нею з дитинства товаришуємо, звикли одна одній у всьому допомагати. Тож коли вона влаштувалась покоївкою у невеликому готелі поряд із пляжем, так одразу й мене почала переконувати їхати до неї:

— Марто, – каже мені замріяно, – тут інший світ. Робота в задоволення а після – безмежний океан і зорі, які руками можна торкнутись. Ти знаєш, я людиною тут себе відчула нарешті. Ми ж з тобою для місцевих ще зовсім дівчатка всього по 45 маємо. Їдь до мене, Марто, чого тобі у тій квартирі скніти?

От так я опинилась у Португалії і останні п’ять років працюю тут. Свою квартиру у столиці здала в оренду, навіть, коли приїжджаю додому зупиняюсь у подруги, додому не йду.

Усі ці роки я допомагаю сину. Не фанатично, по сто євро у місяць, але передаю. Офіційно – для онуків, але ж розумію, що ті гроші йдуть не тільки дітям. Ну і передачі надсилаю. Інколи таку річ побачу класну на сина чи невістку, чи для онучат, що руки самі тягнуться придбати. А різномаїття солодощів і іграшок дитячих – зачаровує просто, тож я рідко можу себе стримати і не придбати щось.

Читайте також: Після того, як побалакала із донькою зі сльозами на очах пішла до сина. Очікувала отримати підтримку, почути, що сестра не права і він не буде таким, як вона – допоможе матері. Але Павло лиш поглянув на мене здивовано і вимовив: “Ну так, а чим не права Дарина? Мам, ну правда, на що ти розраховувала, коли поверталась сюди? На нас? Якось трішки дивно у твоєму віці. Не здається?

Гроші ж я збираю собі на старість. Не пакую у шкарпетку, що ви? Я складаю кожне вільне євро на квартиру у столиці. Добре розумію, що пенсію я навряд побачу, а от дохід від здавання житла в оренду буде стабільним. Надіятись мені немає на кого, адже син тракторист, тут і так зрозуміло що я маю подбати про себе сама.

А тут ситуація – син надумав ремонт робити у хаті своїй. Довго описував мені, що вони там напланували, розповідав, що і яке їм потрібне, жалівся на ціни, важке фінансове становище а потім видав:

— Мама, на тебе одна надія. Допоможи нам. Передай тисяч зо п’ять євро.

Я й оніміла. Чесно? Для мене дуже дивно коли дорослий чоловік просить гроші у матері, хай навіть той чоловік і син мені. Я сказала, що подумаю, а сама намагалась зрозуміти, як бути.

Уже наступного разу, коли приїхала додому я знала, як мені бути і як сину допомогти. Не пошкодувала грошей. а поїхала на ринок і придбала для сина худобу: трьох телят і поросяток четверо. Не сама то робила, адже ж нічого в цьому не тямлю – сват допомагав.

Їхала до сина на гостину із посмішкою в усі 32. Уявляла, як вони зрадіють тому, адже самі не мають змоги одразу стільки витратити, а так, за пів року-рік матимуть необхідну на ремонт суму.

Але, замість того, аби подякувати я побачила сльози на очах у невістки і невдоволене обличчя сина:

— Я про це тебе просив, мамо? Що за самоуправство? Краще б ти ті гроші, що на все це витратила мені так віддала. Хоча б на половину задуманого і запланованого вистачило б. А тепер що? Ні дня ні ночі не бачити, коло худоби твоєї ходити і не знати, чи буде толк із того? Тобі мене геть не шкода?

Ми так зі сватом з машини усе те добро і не стали розвантажувати на синовому подвір’ї. Сват усе собі забрав і одразу ж мені гроші віддав. Я здивувалась, запитала в нього, чого ж він донці не допоміг, якщо має необхідну суму. А він лиш зітхнув і сказав, що то була би ведмежа послуга, а він доньку свою любить і бажає їй тільки кращого.

Рік минув, а син і досі мені ту худобу згадує. Про ремонт мовчить, але сваха говорила, ніби вони вже й не планують нічого – грошей же немає.

От скажіть, хіба ми не правильно зі сватом вчинили?

18,10,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page