Ганна Вікторівна грала з онукою та годувала її сумішшю з пляшечки. Щось мене бентежило, але я не розуміла, що саме. Перед виходом вона простягла невеликий кульок і сказала:
— Це Стьопці. Я мишку йому до комп’ютера купила. Для шульги. Спеціальна.
– Навіщо? Він і нашою вміє користуватися, – сказав чоловік.
– Велике дякую! – Перебила його я і здивувалася вчинку свекрухи.
Свекруха посміхнулася і запитала:
– А де він?
— Із друзями гуляє.
– Це добре. У такому віці важливо знаходити друзів.
Коли вона пішла, чоловік почав мене розпитувати, чому я так розпливлася у посмішці після подарунку його матері.
— Ну, хіба ти не розумієш? Твоя мама вперше згадала про Стьопу. Вона навіть раніше до нього на день народження не хотіла приходити.
– Нічого особливого. Принесла та принесла.
– Так ні ж. Цього разу вона подумала про Стьопку, знайшла спеціальну мишку, а не просто якусь дурницю купила.
— Гаразд, навіщо мені ці ваші бабські штучки?
Йому справді не зрозуміти. Якщо раніше свекруха купувала Степану дешеві китайські машинки за компанію, то цього разу вона явно виділилася. Я її навіть не впізнавала. Син же не просто так вирушав на прогулянку під час її візитів — він хотів сховатися від її погляду. Вона начебто нічого проти нього не мала, але всіляко демонструвала своє невдоволення. А цього разу від неї віяло добротою та розумінням.
Вона хотіла б іншу невістку, таку, яка б не мала сина від першого шлюбу. Але потім змирилася з вибором сина, тільки Степана ніяк прийняти не могла.
Я від неї й не вимагала – у нього є бабусі та дідусі, які його люблять. Але тут вона якось сама усвідомила, що дитина їй нічого поганого не зробила. І вирішила його порадувати. Просто так. Без приводу.
Наступного разу вона взяла Степана з собою на прогулянку. Син був щасливий – він стрибав до стелі. Він уперше назвав Ганну Вікторівну “бабусею Анею”. Вона сама йому дозволила.
— Що сталося з вами? – Запитала я її.
— Просто усвідомила багато чого. У моїй поведінці ніхто не винен, я просто думала, що він вам заважатиме. А потім зрозуміла, що Степанко ж хороший хлопчик, та й у вас все чудово складається. Я пообіцяла собі виправитись. І мені це подобається. Я побачила, як ставиться до онуки, як він шанобливо спілкується зі мною… Мені стало соромно. Я дуже хочу бути бабусею Анею, а нетою, від кого дитина ховається.
Я розплакалася і обняла її прошепотіла: “Дякую вам за все”.
Головна картинка – pexels.
